Версія фото-звіту від колег з ПФК "Олександрія"

Для того щоб отримати доступ до всієї фотосесії треба виконати наступні дії:

зайти на файлообмінник за посиланням http://www.ex.ua/78766290

Ви зможете відкрити потрібні вам файли, скопіювати та зберегти їх собі.

День журналіста: фото-звіт

До вашої уваги повний фото-звіт про прес-тур та нагородження до Дня журналіста. Дуже складно зібрати разом журналістів міста і району в один час та в одному місці. Ця рідкісна нагода віднині закарбована у фотографіях та настроях олександрійських спілчан.

Для того щоб отримати доступ до всієї фотосесії треба виконати наступні дії:

1 варіант: зайти на файлообмінник за посиланням http://www.ex.ua/738932408854

2 варіант:  зайти на файлообмінник ex.ua на головну сторінку. Нижче тексту "Для получения доступа к информации по ключу можете воспользоваться формой ниже", ввести наступні цифри - 738932408854

Ви зможете відкрити потрібні вам файли, скопіювати та зберегти їх собі.

Спілчанські відзнаки – журналістам

У переддень професійного свята пишучої браті – Дня журналіста - в Будинку футболу відбулося урочисте нагородження кращих представників олександрійських ЗМІ спілчанськими нагородами, які вручили голова обласної організації НСЖУ Юрій СЕРДЮЧЕНКО та його заступник Петро МЕЛЬНИК. 

За поданням Олександрійської територіальної організації найвищу журналістську відзнаку - «Золоту медаль української журналістики» - отримали редактор  газети «Олександрійський тиждень» Сергій КРИВУНЬ та редактор електронної суспільно - політичної газети "Істина від Олександрії" Іван МЕЛЬНИК.

Вручення "Золотої медалі української журналістики" Сергію Кривуню

Вручення "Золотої медалі української журналістики" Івану Мельнику

Ще двоє олександрійських журналістів відзначено Почесним знаком НСЖУ: Олену КАРПАЧОВУ («Олександрійського тиждень») та Руслана ГАВРИЛОВА (сайт «Моя Олександрія»). 

Вручення почесного знаку НСЖУ Руслану Гаврилову

Почесні грамоти секретаріату НСЖУ вручили завідуючій відділом журналістики «Сільського вісника» Наталії НАДИРЛІ та редактору міського радіомовлення Євгену ГРАНОВСЬКОМУ. 

Подякою НСЖУ відзначено і редактора газети «Городской курьер» Віктора ГОЛОБОРОДЬКА. 

Подяка від НСЖУ Віктору Голобородьку

Під оплески колег прийняли у журналістську родину нових її членів – С. Гавриленка («Олександрійський тиждень»), І. Чернієнко («Олександрійський тиждень»), Є. Ніколаєву (ТРК «КТМ»), І. Гайдук («Городской курьер»), Т. Глазкову (ТРК «КТМ»), яким вручили членські квитки. Для роботи кожен журналіст отримав у дарунок від народного депутата  України С. Кузьменка записник – щоденник.

Крім цього, від футбольного клубу «Олександрія» (президент С. Кузьменко) колективи усіх місцевих ЗМІ отримали подяки за співпрацю та популяризацію футболу, а присутні жінки – букети троянд. Церемонію вручення  здійснили – директор клубу Д. Кітаєв і прес – аташе ПФК «Олександрія» Ю. Біланюк.

Подяка від ПФК "Олександрія" Ірині Балашовій

З піднесеним настроєм, на комфортному автобусі після урочистої частини журналісти вирушили у Протопопівку за маршрутом зеленого туризму «Коровай дружби».

(Незабаром очікуйте на блозі фотозвіт про прес-тур та нагородження в повному обсязі!)

Як перемогти після перемоги? Журналістика без фанфар та ілюзій

Не завжди журналісти пишуть про себе. Хоча іноді саме журналісти стають героями гучних публікацій, а іноді одними з тих, хто створює сторінки нової історії. Сьогодні, безперечно, Україна живе в історичний час, і журналісти не можуть мовчки споглядати за подіями в країні. 

Про наш час і журналістів, коротенькі замітки, думки вголос, в переддень професійного свята.

Цього разу без фанфар

Цього року 6 червня – День журналіста я хотів би, щоб сприймали перед усім не як свято. Це день, коли мусимо схилити голову перед тими журналістами, хто загинув чи піддався жорстким тортурам, втратив частку свого здоров’я за те, щоб розповісти людям правду. 

Цей день ми мусимо згадати і Георгія Гонгадзе, який став символом українського політичного вбивства. За що та хто вбив Георгія ніхто так досі остаточно не знає. Ми навряд це дізнаємось і ближчим часом, адже зміни політичних еліт ще не відбулось. Але за що б’ють, зневажають, намагаються принижувати і знищувати найвигадливішими способами журналістів в Україні, на Кіровоградщині, в Олександрії – ми знаємо. Тепер маски знято – той, хто побудував собі «рай» на землі за допомогою кривавих статків, відчинив скриньку Пандори і пожинає плоди жорстокості.

Робить це зі смаком, так, щоб це виглядало мотивовано і навіть, вибачте, красиво. Бо треба ж замилити очі тим, у кого заховані чималі незаконні статки вбивць. А знищують і нівечать життя перед усім українцям з власною точкою зору. Серед них в свою чергу чимало тих, хто є журналістом – людиною, що пише, знімає, аналізує і головне – не втрачає голову від всього жаху і нелюдської болі, що нині несе в своєму серці Україна. Журналісти не через природну черствість та бездушність так роблять. Вони мусять бути сильними і йти на ризик, тамувати біль і ненависть, не давати волю емоціям. Інакше інформаційний ворог переможе.

Раніше ми з іронією читали оруелівський «1984». І вигадували способи як розповісти дітям про те, що це таке – тоталітарний режим. Діти дивувались і не могли зрозуміти, як таке могло бути і чому були такими жорстокими Сталін і Гітлер. А сьогодні те, про що говорив наш британський колега, є темою дня для Росії, а не політичною фантастикою. 

Україна в стані інформаційної війни, яку нам нав’язали, в якій ми програвали і частково програємо і зараз. Однак, як і в 1941 році, народ прокидається, встає з колін, піднімає голову і починає перемагати окупанта і агресора. Але це фізика, сила зброї. Інша справа, як перемогти титанічну інформаційну імперію зла, створену та виплекану за державний кошт у сусідній, раніше «братній» нам країні?

Перемога після перемоги

Звісно, Україна і її народ переможе в неоголошеній терористичній війні, але... Нещодавно зустрів товариша. Він, в свою чергу розповів, як один його знайомий з острахом, але все ж приїхав з Росії на черговий літній відпочинок декілька днів тому. Цей екс-громадянин України, а нині – громадянин Росії насправді боявся ходити вулицями міста, де ще декілька років тому його знали сотні олександрійців. Він з острахом розмовляв російською мовою, а ще – він шукав тих самих криваво-жорстоких «бандерівців» в Олександрії! І це людина інтелігентна, що має час і можливість на те, щоб дослідити пресу, телебачення, почитати, проаналізувати. Як промили мізки, як змогли за допомогою маніпуляцій звести нанівець все, що було людського.

Декілька днів знадобилось, щоб він позбавився страхів. А потім ще декілька днів, щоб він намагався переконати своїх колег у тому, що в Україні – все гаразд. На зворотному кінці телефонного діалогу кидали слухавку з викриком – «Ви теж продалися американцям!» Хто б міг повірити у реальність таких абсурдних висловлювань і їх серйозність ще десять років тому? Але виявляється так все і є. Тож сьогодні постає цілком серйозне питання: «Як перемогти після перемоги?» 

Я поки що не знаю остаточної відповіді. Але думаю, що для цього потрібен час, який змусить гарячі голови в Росії стати прохолоднішими. А ті у свою чергу змусять російську владу зупинитись. 

Але саме він, безжальний час, якого нині у нас немає, забирає життя солдат і офіцерів, журналістів і звичайних українців Криму, Одеси, Луганська, Донецька, Олександрії і багатьох інших міст і містечок.

Сутінкова зона відчаю

Лінія поділу, з якою дуже часто стикається журналіст, – це найдивовижніша річ у нашому житті. Я б назвав цю лінію поділу умовно сутінковою зоною відчаю. От є два береги: один наповнений людьми, що мають малі чи великі ідеї та намагаються їх реалізувати доступними їм способами. Вони роблять помилки, перемагають, знову помиляються. Але живуть життям своєрідних «світочів». Та й є інша сторона медалі – і таких людей, в тому числі в Олександрії, чимало, якщо не сказати – більшість. Вони не вірять у зміни і кажуть приблизно так: «Всі політики – сволота!» Громадське життя їх не цікавить і вони згодні на те, що у них є нині за душею і в кармані.

А є сутінкова зона відчаю, куди потрапляють ті, кому вже не можна боятись, бо вони пройшли через біль або такі випробування, що змушують шукати адекватний вихід з ситуації. От саме ця сутінкова зона найцікавіша, і люди звідти виходять справді очищеними та новими. І саме ці «сутінкові» люди починають діяти настільки сміливо, що їм заздрять «світочі». Саме люди з «сутінок» душі цікаві журналістам, бо вони зазвичай сміливо розповідають про те, про що не хочуть чи не можуть розповісти «світочі» та «більшість». Саме ці «сутінкові» люди цікаві усім. Можливо і тим, що чимось дуже схожі на диваків, яких називають у звичайному світі журналістами.

Робота – як ліки від болю

Іноді немов ціпенієш. Нещодавній випадок – вбивство під Слов’янськом олександрійських вертолітників. Я не можу назвати це інакше, ніж вбивство, адже підбити з засади вертоліт, що здійснював допоміжну операцію, що підвозив харчі та зміну солдатам – це не тільки підступно, це почерк звичайного злочинця, що плює на норми моралі і військової етики, почерк вбивці. Той, хто читав матеріали хоч якоїсь судової справи про вбивство чи знає подробиці таких злочинів, інакше це не зможуть назвати.

А перед цим я дізнався – в одному з сел, вихідці з якого живуть і працюють чималою діаспорою в Олександрії, теж страшне горе – з тяжким пораненням у голову лежить у госпіталі солдат строкової служби, що вже мав повертатись додому. Село збирало гроші на лікування. Всі сподіваються на одужання. І у всіх сльози на очах. Ціпенієш...

А ще ж не кінець. Ми не знаємо скільки ще життів, і в тому числі олександрійських, забере ця кривава, неоголошена війна, що прийшла в оселі багатьох українців, як кажуть, до нашого двору.

Що тут ще сказати?..

Ілюзії і реальність

Якщо хтось малює собі ідилію і вважає, що кожен журналіст – це зразковий приклад для молодшого покоління і однозначно – демократ та патріот – дарма так думає. Є і серед журналістів ті, хто хотів би «залізною рукою» встановити «залізний порядок». І не пошкодував би для цього людей і не пожалів би доль. І навіть замахнувся б на власну професію, яка авторитарному уряду чи правителю потрібна лише в одиничному вузькопрофільному варіанті. Є і ті, хто став черговою жертвою промивання мізків, а є і одиниці ідейних ворогів нинішніх змін і того явища, яке багато хто називає Революцією гідності.

Але я вірю, що такі ідеї і таке відношення не буде зберігатись у серці людей надовго. Адже війна минулого з сучасним, війна темних часів завершиться перемогою молоді і нового бачення. Інакше не може бути. 

Ми не можемо весь час озиратись на привидів минулого. Ми можемо і мусимо будувати нову Україну, в якій буде місце різним думкам. Однак тільки не буде місця зрадникам, вбивцям і корупціонерам.

І якщо хтось думав, а серед них, мабуть, і я, що після перемоги Євромайдану, після відміни «драконівських законів» країна одразу почне перебудовувати життя по-новому, то це були наївні, хоча омріяні сподівання. Війна за нове життя тільки починалась. Бій на Грушевського був сходинкою до справжнього розуміння глибини прірви, до якої ми рухались, і глибини героїзму, який є в душах багатьох українців.

Пам’ятаєте улюблений, ексклюзивний стереотип про Україну, що так любили викладати, немов козирну карту, заледве не всі: «Наша держава стала незалежною без єдиного пострілу! Слава, слава, слава – миролюбному народу і нашим сусідам – гарним, миролюбним людям!»

У світлі останніх подій, виявляється, що ми й не знали реальності – справді незалежної країни у нас не було.

Я вірю в журналістику

Я вірю в журналістику і журналістів. Унікальний контент, як кажуть нині журналісти, а простою мовою – власна новина, власна стаття, не переписана і не створена улюбленим нині способом «копі паст» (копіюванням уривків чужих публікацій) – залишається в ціні. Це – факт.

Так, у нового феномену для журналістики – інтернету – є свої правила гри на інформаційному просторі. Але унікальність матеріалу має реальну цінність для користувачів.

Прогнози про продукування машинами машинних новин не перебільшені. Але все одно авторська журналістика є цінною і важливою. Без неї немає свободи думки і поглядів. Без цього, в свою чергу, немає зміни влади. А без зміни влади... Хоча, що відбувається, коли владу намагаються зробити беззмінною та жорстокою, українці знають краще за всіх. Тому без фанфар, але з честю та гідністю згадаємо День журналіста. І тих, хто стоїть за скупим газетним рядком, за телевізійним сюжетом, за радіопрограмою, за швидкою, як світло, інтернет-новиною. Згадаємо і зрозуміємо, що без цього жити на повні груди не можна. А зрештою, і не варто.

Віктор Голобородько, член правління
Кіровоградської обласної організації
Національної Спілки журналістів України

Журналістів вітає депутат парламенту

Журналістам Олександрійщини

Дорогі друзі! Щиро вітаю вас з професійним святом – Днем журналіста! У цей непростий для України час зичу вам і вашим родинам оптимізму, ясного неба над головою, міцного здоров’я, життєвих гараздів  і лише добрих новин.  Нехай і надалі незмінним  буде ваше головне покликання -  служити істині, утвердженню добра, злагоди і миру в суспільстві.

З повагою, Сергій Кузьменко

Ухожу из газеты "Взаимопомощь". Что дальше

Добрый вечер, друзья! Есть информация, которой я хочу поделиться, чтобы избежать путаницы, кривотолков и прочих недоразумений.

В феврале 2013 года я ушел из редакции КТМ в газету "Взаимопомощь". Это был непростой выбор, но он случился. С тех пор я проработал в газете больше года.

Сейчас я решил уйти из "Взаимопомощи" и сосредоточиться на работе в интернете. Отставка принята, и 30 мая я отработал в газете последний день.

Хочу:

1. Выразить благодарность руководству газеты "Взаимопомощь" за своевременную и полную оплату моего труда.

2. Объяснить, почему я ухожу. Я не обижен, работа мне нравилась, хотя некоторые трения у нас были. Думаю, что эти моменты останутся между нами - мной и работодателем.

Я ухожу, чтобы стать самостоятельным СМИ. Спасибо Богу, что в мире есть люди, ценящие независимые новости и готовые их поддерживать. Это позволит сберечь объективность.

3. Рассказать о дальнейших планах. После ухода из газеты "Взаимопомощь" буду продолжать вести блог "Моя Александрия", который скоро будет переформатирован в одноименный сайт. Ресурс крепко стоит на ногах и продолжает набирать обороты. На сайте будут установлены счетчики, и все, кто искал статистику в интернете (а таких, как я вижу, немало) - увидят ее.

Вот такой переворот принес май 2014 года. Надеюсь, что газета сохранится и станет еще лучше, а мои планы оправдаются.

myalexandriya.blogspot.com

Прес-тур: журналістів міста та району об’єднала Олександрійщина

Напередодні Дня журналіста представники олександрійських ЗМІ, а це практично понад 30 осіб, мали змогу взяти участь у прес-турі, організованому Олександрійською територіальною організацією НСЖУ за сприяння районної державної адміністрації та за підтримки народного депутата України Сергія Кузьменка.
До заходу також долучився голова Кіровоградської обласної організації Національної спілки журналістів України Юрій Сердюченко.

Під умілим керівництвом голови місцевого осередку НСЖУ Ірини Балашової, місцеві журналісти відвідали село Протопопівка Олександрійського району, де побували на кількох соціально значимих об’єктах, що представлять історичні, аграрні та соціальні досягнення території, а також познайомилися з розвитком зеленого туризму.

Спершу завітали до Протопопівської школи, де на представників мас-медіа вже чекали вчителі та учні, а також сільський голова Володимир Рябоконь. Останній поділився з журналістами історією заснування Протопопівки, розповів чим живе громада зараз, хто їх підтримує та допомагає вирішувати нагальні проблеми та повсякденні негаразди. Після того гостям продемонстрували сам навчальний заклад, шкільний музей, футбольне поле зі штучним покриттям (минулорічний подарунок від народного депутата Сергія Кузьменка).

Наступним місцем зупинки стала приватна зелена садиба Ніни Ляшко. Затишний двір зустрів гостей зібранням старовинних різноманітних предметів українського побуту. Найбільше вражає невеличкий старенький будиночок, облаштований виключно в українському стилі, де можна просто посидіти, поспілкуватися з друзями та відпочити, поринаючи в запахи різнотрав’я та національного колориту. 

Взагалі, у Протопопівці є кілька зелених садиб, де їхні власники не лише організовують гостям екскурсії, а також із задоволенням частують своїх відвідувачів українськими стравами.

Залишаючи садибу Ніни Ляшко, екскурсанти відвідали приватне господарство «Неємія», яке очолюються німецькі фермери Ахім та Габріела Дьобріхи. У Протопопівці вони мешкають майже 12 років. За цей час заснували в селі хлібопекарню, мають невеличке господарство, утримають корів та свиней, обробляють землю. Спершу родина фермерів займалася благодійництвом, направляючи гуманітарну допомогу до України, а потім вирішила допомагати сільському населенню не лише речами, а реальними діями – забезпечуючи громаду робочими місцями. Сьогодні підприємці мають в Олександрії два торговельні павільйони, де реалізують хліб, який виготовлений за німецькою рецептурою, виключно з натуральних інгредієнтів, без застосування харчових барвників. 

Журналісти особисто мали змогу в цьому переконатися, адже доброзичливі господарі частували гостей хлібобулочною продукцією, всілякою випічкою і свіжим молоком власного виробництва. В асортименті підприємства «Неємія» понад 30 видів хлібобулочних виробів, паралельно реалізується м'ясо-молочна продукція і налагоджується випуск домашніх ковбас.

Останнім пунктом призначення в ході прес-туру стала поїздка до мальовничого озера в Оліївці. 

Поряд з ним гостинні господарі іншої сільської зеленої садиби Вадим і Валентина Портні обладнали спеціальний намет, в якому встановили столи і пригощали гостей різноманітними стравами. Для гурманів була представлена корейська та болгарська кухня, але ж не обійшло і без традиційних українських страв.

Що говорять самі журналісти про цей захід, чим він був особливий, що запам’яталося найбільше, їх думки пропонуємо вашій увазі:

Вікторія Васіна, кореспондент ТРК «КТМ»:

- Чудова екскурсія, я дуже задоволена, особливо запам’яталося фермерське господарство. Окрім того, дізналася багато цікавого з історії Олександрійського району. І хоча поїздка нетривала, але ж вона дуже згуртувала колектив. Чи варто втрачати таку можливість? Ні, не варто. Тепер у всіх є спільні спогади і нехай невелика, але загальна історія. Такі невеликі зустрічі (after party) варто проводити частіше, обмінюватися враженнями, досвідом, та навіть особистими фотографіями з поїздки.

Сергій Гавриленко, кореспондент газети «Олександрійський тиждень»:

- Організатори прес-туру постаралися, забезпечивши відмінний результат в потрібній тональності, було багато нестандартних моментів, які дуже запам’яталися. Цінність такого заходу в чому, що журналісти побачили все своїми очима, це стосується і закладів соціальної сфери, і процесу виробництва. У режимі візуальної презентації завжди легше сприймати інформацію. Мені особисто програма заходу сподобалась, і було б добре, аби місцева спілчанська організація НСЖУ наступний раз організувала прес-тур до Полтави, адже там є багато чудових історичним місць, які варто відвідати.

Євгеній Грановський, головний редактор КП «Олександрійське міське радіомовлення»:

- Добре, що екскурсія видалася нестандартною і поєднувала відвідування різноманітних за своїм призначенням об’єктів. Приємно, що побували на мальовничому скелистому озері в Оліївці, де вдалося не тільки почастуватися корейськими та болгарськими стравами, а також покупатися і відчути справжню насолоду та втіху від зустрічі. Велика подяка організаторам прес-туру.
Я думаю, що журналісти чекали від заходу ексклюзиву і важливо, що все краще побачили на власні очі.

В. Тимофєєва

Голова НСЖУ призначений Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України

Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про призначення Наливайка Олега Ігоровича Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України"

Олег Наливайко є головою Національної спілки журналістів України і відомий тим, що не тільки працював на журналістській ниві, але й має чималий досвід керівника медійних організацій.

Вітаємо з призначенням та вважаємо що у цей непростий час, призначення на цю відповідальну посаду поміркованої і професійної людини допоможе здійснити позитивні зміни у формуванні громадянського суспільства та громадського телебачення в Україні.

Журналісти мають служити не владі, а суспільству: НСЖУ

Заява правління Кіровоградської обласної організації Національної спілки журналістів України

У зв’язку зі зміною влади, що стала наслідком боротьби українського народу проти режиму Януковича, виникають певні проблеми в діяльності засобів масової інформації, зокрема комунальних ЗМІ. Депутати та так звані громадські ради, які наділили себе правом «наводити порядок» на тій чи іншій території, висувають претензії до журналістів, редакторів, погрожують їм звільненням та закриттям видань.

З цього приводу мусимо зазначити, що в умовах згортання демократії, жорсткого контролю за діяльністю  комунальних ЗМІ не всі журналісти могли відстоювати свої позиції, але це не означає, що треба вчиняти над ними розправу. Сьогодні значно важливіше усім зробити правильні висновки з недавнього минулого, а головне – запровадити механізм, за якого праця журналістів не залежала б в від волі чиновника, унеможливила використання газети керівниками міст, районів у своїх інтересах. Ми неодноразово наголошували на неприпустимості незаконного втручання в діяльність комунальних видань засновників, політичних сил, управління інформаційної діяльності облдержадміністрації. Наша позиція – журналісти мають служити не владі, не чиновникам, а суспільству, забезпечувати його неупередженою, правдивою інформацією.

Ураховуючи ситуацію, що склалася в інформаційному просторі області, з метою її оздоровлення, захисту журналістських прав та свободи слова, заявляємо наступне:

1. Категорично засуджуємо та вимагаємо припинити будь-який тиск, переслідування, фізичні та моральні розправи над працівниками ЗМІ, журналістами, які в будь-яких умовах виконують свої професійні обов’язки, ризикуючи життям і здоров’ям. Як з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування так і з боку різних політичних об’єднань та громадських організацій.

2. Втручання в діяльність засобів масової інформації можливе тільки на підставі закону; неприпустимим є втягування редакційних колективів у політичну боротьбу, використання їх для захисту інтересів лише провладної політичної сили, фінансовий чи будь-який інший тиск на них.

3. На часі реорганізація управління інформаційної діяльності облдержадміністрації, яке замість розбудови інформаційного простору області постійно втручається в роботу ЗМІ, поширює «темники», ділить видання, журналістів на «своїх» і «чужих».

4 Обов‘язок журналістів – суворо дотримуватися вимог Кодексу етики українського журналіста, пам’ятати, що «свідоме порушення норм журналістської етики є абсолютно несумісним із професійною журналістикою, піддається громадському осуду, може бути підставою для позбавлення прес-карти чи позбавлення членства в професійних спілках».

5. Верховна Рада та уряд мають прискорити роздержавлення комунальної преси та створення суспільного мовлення.

Прийнято на засіданні правління 28 лютого 2014 року

НСЖУ звертається до пошти

У відкритому листі до пошти, журналісти області вказують на те, що державне підприємство не виконує власні обов’язки...

В.о. директора Кіровоградської
обласної дирекції УДППЗ «Укрпошта»
Чеграхчі Сергію Геннадійовичу

ЗВЕРНЕННЯ 

Протягом січня-лютого 2014 р. до обласної організації НСЖУ від багатьох редакцій газет нашої області надходили і надходять повідомлення, скарги, звернення, що Кіровоградська обласна дирекція УДППЗ «Укрпошта» не виконує взяті на себе зобов’язання. А саме: не повертає отримані кошти за проведення передплати періодичних видань на 2014р. згідно з укладеними договорами. У більшості регіонів України ці кошти вже повернули.

Це, на думку друкованих ЗМІ та правління обласної Спілки журналістів, є причиною певних збоїв у фінансовій діяльності редакцій.

Враховуючи ці скарги, звертаємося до Вас, як до в.о. директора   обласної дирекції  УДППЗ «Укрпошта», аби Ви доклали всіх зусиль і виконали  ті зобов’язання, які зафіксовані в укладених договорах. У протилежному випадку ми  вимушені будемо звернутися до керівництва УДППЗ «Укрпошта», аби воно дало належну оцінку виконанню Вами взятих на себе зобов’язань. А в разі невиконання цих зобов’язань, надаватимемо правову допомогу редакційним колективам при вирішенні цих спірних питань у судах.

Звернення прийнято на засіданні правління обласної Спілки журналістів 27 лютого 2014 р.

Олександрія: від Леніна – до храму на центральному майдані: дискусію починає НСЖУ

Відбулося друге засідання Прес–клубу регіональної організації НСЖУ, на якому журналісти обговорили ідею будівництва храму на центральній площі Олександрії.

Дорога до Храму

Повалення скульптури Володимира Леніна на центральній площі міста хоч і стало подією, проте не викликало серед городян шквалу емоцій. Одні – стримано раділи сміливості та рішучості активістів, інші – байдуже говорили, що нічого особливого не сталося. Щоправда, були й такі, що не приховували свого розчарування молоддю, яка зневажає почуття людей старшого покоління та не цікавиться його думкою. Проте, всі розмірковували про те, що має бути замість поваленого пам’ятника, бо святе місце, як відомо, порожнім не буває. 

Повалений пам’ятник Володимирру Леніну на центральній площі Олександрії.
Фото В. Голобородька

Бронзовий Ленін ще лежав біля підніжжя свого постаменту, а городяни вже обговорювали можливі варіанти реконструкції чи облаштування площі. Клумба, пам’ятник Козаку Вусу, фонтан, Храм, як у дореволюційний час – це неповний перелік того, що люди хотіли б бачити на площі, яка за логікою, вже не є ленінською. 

За участю зацікавлених осіб обговорити тему облаштування площі вирішили й журналісти територіальної організації НСЖУ. 28 лютого у Будинку футболу ми зібралися на своє друге засідання прес – клубу. У списку запрошених також були - народний депутат України Сергій Кузьменко, міський голова Степан Цапюк, головний архітектор міста Тетяна Ігнатьєва, активістка міської організації ВО «Батьківщина», лідер крайового осередку організації «Козацький звичай», учасник повалення пам’ятника Леніну Сергій Григор’єв, Почесний громадянин міста Олександрії, художник Степан Ніколенко, єпископ Олександрійський і Світловодський Боголєп. Але через нестабільну політичну ситуацію та революційні події у місті на запрошення відгукнулися лише троє: Кузьменко, Григор’єв і Владика Боголєп.

І.Мельник та С.Григор’єв

Спочатку розмова стосувалася поточного моменту - останніх подій на Грушевського, Інститутській та злочинних дій посадовців, що призвели до загибелі людей; переформатування влади та особистого ставлення кожного до всього, що відбувається.
Користуючись присутністю місцевих журналістів, Сергій Кузьменко попросив вибачення за дії Президента, які призвели до кровопролиття та загибелі людей, а у старшого покоління - за наругу над пам’ятниками Леніну. Боголєп засудив насилля в Україні, а Григор’єв розповів історію ленінопаду в Олександрії, до якої має безпосереднє відношення. 

Олександрійці мають відновити 
історичну справедливість 

Дискусію на запропоновану тему відкрив єпископ Боголєп, який глибоко переконаний, що Олександрія має повернутися до історичних витоків і збудувати храм на місці колись зруйнованої більшовиками церкви, нагадавши, що до революції тут була Соборна площа, на якій возвеличувався кафедральний собор Успіння Божої Матері. На його думку, храм у центрі міста став би його справжньою прикрасою і візитівкою Олександрії.

Єпископ Боголєп

У багатоголоссі розмови звучали різні аргументи - як на підтримку ідеї, так - її некоректності. Опонуючи єпископу, мій колега Руслан Гаврилов говорив про речі, які на його глибоке переконання, не можливо поєднати на одній площі з храмом – підлітків з пивом, народні гуляння під сучасну музику та танці напівоголених дівчат, а згодом, можливо і гей паради. На що єпископ Боголєп справедливо підкреслив, що це подвійні стандарти, від яких потрібно позбуватися, якщо ми ратуємо за духовність і виховання нашого підростаючого покоління у кращих православних традиціях. З цим усі присутні незаперечно погоджувалися, як і з тим, що ідея будівництва храму цікава, важлива, вона на часі, але чи варто робити це у центрі міста, де олександрійці люблять проводити своє дозвілля та вихідні дні. Чи не видаватиметься площа затісною візуально, і незручною для масових гулянь і чи підтримають ідею будівництва православного храму представники інших конфесій? 

Дискусія за "круглим столом"

Як альтернативу учасники дискусії, йдеться про журналістів, озвучили й інші варіанти облаштування площі, які також обговорюються громадою міста. Як варіант, дві вертикальні плити, з десятьма заповідями Божими – знати і дотримуватися яких варто усім. Згадали й про окрему частину жителів міста, які наполягають, щоб олександрійці увіковічили імена загиблих мітингувальників під час акцій протесту у Києві, встановивши стелу на честь «Небесної сотні». Йшлося і про невеличку споруду - капличку - на місці Хреста, що встановлений ліворуч від пам’ятника (говорив про це журналіст Іван Мельник). У пошуках компромісу, який би задовольнив усі частини населення, що мають свої давні і зовсім свіжі ідеї, пропонувалося взяти за основу капличку, як найбільш прийнятну альтернативу усім запропонованим варіантам, де можна всередині чи зовні викарбувати на спеціальних плитах імена загиблої «Небесної сотні», десять заповідей Божих, молитву за Олександрію.

На ці пропозиції Владика Боголєп сказав, що усі запропоновані пам’ятники і споруди, можливо, прикрашатимуть площу, але не живитимуть олександрійців духовною енергією, не даватимуть їм благословення, моральної підтримки та позитиву. Інша справа Храм – це не тільки повернення до історичних коренів, це передусім - живий організм, де благословення на нову сім’ю отримуватимуть молодята, тут хреститимуть немовлят, тут завжди звучатиме молитва за Олександрію і олександрійців.

Речі потрібно 
називати своїми іменами

Для мене особисто, аргументи священнослужителя більше, ніж переконливі. Не бути в полоні подвійних стандартів і називати речі своїми іменами – зауваження цілком справедливе. Ми маємо говорити вголос, що підлітки з пивом під час прогулянки містом – це ненормально, і докладати зусиль, щоб так було не завжди. Звичайно, заборонити городянам споживати алкоголь нам не під силу, а ось дотримуватися правил хорошого тону та законів України, які забороняють вживання алкогольних напоїв і пива у громадських місцях - для цього є паби і бари, можемо.
Погодьтеся, що так вчиняє весь цивілізований світ, і в нас інакше бути не може. Якщо мова йде про народні гуляння, то не відкидаю, що найбільш масові з них і надалі відбуватимуться на центральному стадіоні міста. А якщо буде потреба провести мітинг у центрі міста, то театральні підмостки будуть розміщуватися під кінотеатром «Жовтень», який обов’язково відремонтують і саме він стане уособленням світськості і європейськості, про що говорив мій колега Руслан Гаврилов. А ще в нас є чудова паркова зона, яку таки доведуть до ладу, і вона знову заслужено стане улюбленим місцем відпочинку городян.

Європейські цінності 
чи самобутність нації

Усі ми знаємо, що світогляд кожного народу живиться з двох джерел – традицій і інформації, що надходить із навколишнього світу. Саме інформація, проходячи через ті чи інші прояви дійсності, поступово привносить зміни в традицію і з часом змінює її основні парадигми. Тож давайте прискіпливо подивимося, що привносить в наше життя, яке безперечно вже зазнає певних змін, європейська цивілізація. Які цінності незабаром стануть доступними для нашого суспільства і чи позитивно впливатимуть вони на світогляд молодого покоління українців.

Варварське повалення пам’ятників Леніну руками радикально налаштованої молоді і огульне засудження ідеалів, які ще живі серед людей старшого покоління, і на прикладах яких виховувалися нащадки учорашніх героїв, ніщо інше, як боротьба світоглядних ідей і в деякій мірі інформаційна війна проти українського суспільства, яке до останнього часу залишається консервативним і стриманим до всіх цивілізаційних процесів, якими вже живе сучасна Європа. Схоже, вона втомилася чекати поки ми дозріємо еволюційним шляхом, а тому прискорила наше входження у європейське співтовариство за допомогою інформаційних маніпуляцій. Прикриваючись начебто благородною метою – наблизити українців до європейських цінностей, капіталістичний світ, вже давно запустив план «захоплення» нашої країни - її ресурсів та нашої свідомості. Якщо хтось наївно думає, що це не так, то глибоко помиляється. Мова, звичайно, не йде про військову інтервенцію чи відкриту агресію - це вже позавчорашній день.

На черзі денній – викривлення наших з вами морально – етичних норм і цінностей. У сучасній Європі ці процеси вже тривають, цінності змінюють орієнтацію, і у такому схибленому вигляді, дякуючи своїм лобістам, вже перебувають під захистом державних інституцій. Я особисто не сумніваюся, що непомітно для нас нам нав’язують новий, поки що не зрозумілий вид рабства – вільні стосунки і сексуальне різноманіття. Європа давно балансує між новими і старими ідеями, серед яких інститут сім’ї – пережиток минулого, а сурогатне материнство – надія для одностатевих шлюбів мати власних дітей. Коли я про це думаю, стає моторошно, що усі ми - учасники великого експерименту. Нині у групі ризику наші діти і наше суспільство, в якому неповні сім’ї та громадянський шлюб - вже майже норма.

Нам давно розповідають про толерантність і гендерну рівність. Під впливом іноземних агенцій українське суспільство добре поінформоване про ці та інші європейські цінності. На перший погляд, все благородно, але це ще далеко не все. Сьогоднішня Європа з її новими епатажними ідеями, які у глобалізованому світі легко перетворюються на джерело збагачення, дивує і лякає водночас. Я говорю про новий виток сексуальної революції, яка, без сумніву, ввійде у наше злиденне життя на зміну теперішнім революційним баталіям. Пройде 3-5 років, і про гомосексуалістів та лесбіянок наше суспільство говоритиме так само легко і невимушено, як про звичайну літню відпустку. Чи потрібні нам такі цінності?

Те, що сьогоднішня Європа неоднорідна і непередбачувана, легко підтверджує Всесвітня павутина. Інтернет сміливо відкриває завісу нашої непоінформованості.

Слід дивитися крізь роки

Тож дивитися крізь роки, випереджаючи свій час – наше з вами завдання. Якби за таким принципом діяли на початку незалежності України перші керівники Олександрії, то вони б знайшли мудрість і мужність побудувати нинішній Покровський собор на своєму історичному місці – сучасній площі Кірова. Але тоді забракло ідейності, переконливості, що історичну справедливість треба відновлювати. Тепер маємо те, що маємо – занедбану, нікому непотрібну будівлю (колишній кінотеатр) у центрі міста і діючий храм на його околиці. Не заперечую, справу зробили важливу – подарували городянам велику простору церкву, але в місцині не зовсім зручній для прихожан. Зробили це по – совдепівськи - храм відсунули на задвірки життя, подалі від очей городян.

Тож сьогодні маємо шанс виправити ці помилки. Храм у центрі міста нагадуватиме не одному поколінню олександрійців, що ми поважаємо історію і традиції свого народу, що це місцина, де моляться ангели, що у нашому глобалізованому, такому непередбачуваному світі духовні цінності - вічні, вони незмінні і правильні. Та й дорога до Храму (таким стане центральний проспект) нагадуватиме малому й старому і про десять заповідей Божих, і про героїв, що полягли за свободу України, і про важливі людські цінності – віру, надію і любов.

Оголошуємо про початок великої дискусії

Без сумніву, учасники круглого столу започаткували велику дискусію щодо майбутнього нашої площі. Яку назву має носити майдан міста і його центральний проспект і що збудувати замість зруйнованого пам’ятника вождю пролетаріату – Володимиру Ульянову. Ідею будівництва Собору підтримує народний депутат України і меценат Сергій Кузьменко. Як людина небайдужа до життя міста і патріот України, він готовий підтримати згадане будівництво та реконструкцію площі, якій бажано, на його переконання, повернути історичну назву – Соборна. У той же час, враховуючи велику кількість пропозицій, Кузьменко підтримає будь – який проект, який більшістю голосів городяни схвалять на можливій сходці громади – громадських слуханнях. 

Отже, велику дискусію розпочато, приєднуйтесь, друзі!

Ірина Балашова, секретар територіальної організації НСЖУ

НСЖУ підтримує скасування диктаторських законів

28 січня Верховна Рада на своєму позачерговому засіданні визнала такими, що втратили чинність, 9 з 12 законів, ухвалених парламентом 16 січня. За це рішення проголосував 361 депутат, повідомляє видання «Телекритика».Серед них: Партія регіонів дала 167 голосів, «Батьківщина» – 81, УДАР – 39, «Свобода» – 35, позафракційні – 39. КПУ не голосувала за це рішення.

Закони голосувались пакетом без обговорення. Рішення прийняте за основу та в цілому.

Олег Наливайко
(фото http://life.lg.ua/)

Серед цих законів є закон Колесніченка-Олійника, що встановлює кримінальну відповідальність за наклеп, забороняє поширення екстремістських матеріалів, посилює регулювання діяльності громадських організацій, дозволяє закривати сайти без рішення суду – на підставі рішення Нацкомісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації,зобов'язує реєструвати інтернет-ЗМІ, забороняє «незаконне» збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про правоохоронців, суддів та їх близьких родичів чи членів сім'ї, дозволяє президенту та Верховній раді достроково припиняти повноваження членів Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, а також містить низку інших норм, що обмежують права і свободи громадян.

За словами голови Національної спілки журналістів України Олега Наливайка, журналістська спільнота вітає скасування цих законів, адже вони були прийняті з порушеннями регламенту та без консультацій з громадськістю, журналістами та власниками ЗМІ.

– Вважаємо такий спосіб ухвалення законів неприпустимим, адже вони передбачали суттєвий вплив на інформаційний простір в Україні. Крім того, так званий закон Колесніченка-Олійника мав на меті фактично підпорядкувати журналістів правоохоронним органам під загрозою кримінального переслідування. Така державна політика є ні чим іншим, як впровадженням цензури, що призводить до викривлення інформації, неможливості об’єктивного  інформування  суспільства, тобто – неможливості медіа виконувати свій професійний обов’язок. Тому медіа-організації вітають скасування диктаторських законів і сподіваються на відповідальність в цьому питанні Президента Віктора Януковича, який свого часу засуджував прийняття Закону про цензуру, – зазначив голова НСЖУ.

Насилля над журналістами охопило вже й регіони: заява НСЖУ

Національна спілка журналістів України висловлює обурення численними фактами побиття працівників ЗМІ, які за останні дні сталися в багатьох областях України. Якщо недавно масові прояви насильства по відношенню до наших колег відбувалися у столиці, то зараз під час масових акцій у регіонах силовики жорстоко б’ють журналістів та нищать їхню апаратуру.

Так, в ніч на 27 січня в Черкасах «беркутівці» побили журналіста телеканалу «Інтер» Станіслава Кухарчука. Його журналістське посвідчення демонстративно затоптали і почали наносити удари. Заступившись за свого колегу, постраждав і оператор черкаського телеканалу «Вікка» Сергій Єфімов – йому розбили відеокамеру. Також цього дня в Черкасах було побито двох працівників Польського громадського телебачення «Белсат» Сергія Марчука та Юрія Висоцького. Раніше в Черкасах було жорстоко побито і затримано оператора сайту 0472.ua Олега Огілька та розбито професійну відеокамеру.

У Донецьку було побито знімальну групу телеканалу «Донбас». У кореспондента каналу Юлії Міншакірової невідомі молоді люди намагалися вибити мікрофон, оператору Ігорю Монастирьову було нанесено декілька ударів у голову і тулуб, здійснювалися спроби вирвати телекамеру.УДніпропетровську поранено двох операторів 34 каналу.Оператори вели зйомки у світловідбивних жилетах з надписом «Преса».  Також тут закидали камінням знімальну групу телеканалу ICTV.Оператора поранено у шию, камеру розбито. Серед травмованих опинилися й кореспондентка 9 каналу Ольга Владімірова і та журналістка радіо «Ера» Наталя Біловицька.

 У Запоріжжі постраждав журналіст Юрій Гудименко, напали також на фотогорафа «Укріноформу» Дмитра Смольєнка.Йому розбили голову і розтрощили апаратуру вартістю 8 тисяч доларів. 

У Миколаєві було здійснено напад на журналіста НікВесті Олега Деренюгу, а міліція навіть не зробила спроби допомогти.

За свідченням наших колег, спецпризначенці як в столиці, так і в регіонах, цілеспрямовано застосовують силу до журналістів, забороняючи проводити зйомку. Журналістські посвідчення, ідентифікаційні жилети з написом «Преса», фото- та відеоапаратура стали не захистом, а подразнювальним фактором.

НСЖУ обурена діями представників правоохоронних органів та вимагає керівництво силових відомств негайно припинити насильство над журналістами. У місцях масових акцій журналісти перш за все виконують свій професійний обов’язок. Закликаємо зупинити таке свавілля та заборонити співробітникам силових структур бити і затримувати представників медіа.

У цей відповідальний час просимо колег з регіонів проявити максимальну солідарність та підтримувати одне одного. 

СЛУЖБА ІНФОРМАЦII НСЖУ

«Уроки Євромайдану»

під такою назвою пройшло перше засідання прес – клубу, що утворений з ініціативи Олександрійської територіальної організації Національної Спілки журналістів.

За круглим, точніше овальним столом

Учасниками діалогу, що відбувся 15 січня в Будинку футболу, стали голова Ради директорів промислових підприємств міста (що об’єднує 20 керівників), депутат обласної ради Станіслав Гришко, Преосвященніший єпископ Олександрійський і Світловодський Боголєп, голова товариства психологів Олександрії Тетяна Черниш, начальник управління ветеринарної медицини, головний держінспектор ветмедицини Станіслав Лум’яник, журналісти міських і районних ЗМІ.

Організовуючи умовний майданчик для дискусій, ми передусім подумали про тему нашої першої зустрічі. Спочатку і не сумнівалися, що це має бути тема Євромайдану, але, порадившись, задалися питанням, чи варто? Адже революційна риторика, породжена активістами – протестувальниками розриває телевізійний та інтернет - простір і вже серйозно набридла тим, хто прагне будувати громадянське суспільство не шляхом державних переворотів і революцій, а, враховуючи передовий досвід європейських країн.

Втім, і розпочинати такий відповідальний соціальний проект, оминувши тему, що нині в усіх на вустах, було б щонайменше непатріотично. Тому й вирішили: будемо говорити про уроки Євромайдану, але без політиків і політики, позаяк добре знаємо їхні заклики, риторику, демагогію, на які можна було б не зважати, якби не породжена ними агресія і національний радикалізм. Інтуїтивно відчували, що маємо дати суспільству альтернативну, політично незаангажовану думку та висловити головну тезу, що агресія - далеко не той спосіб, за допомогою якого слід розв’язувати громадянський конфлікт. Розмова видалася цікавою.

Преосвященніший Боголєп: 

- Збереження миру в Україні, для мене як керуючого Олександрійською єпархією, - є надзвичайно важливим питанням. Непокоїть мене і питання розколу країни, це болить не тільки як священнослужителю, а передусім, як людині і громадянину. Прикро, що нас постійно намагаються розділити. З точки зору церкви – це не правильно. Тому надзвичайно важливо, щоб ми повернулися до духовних коренів нашого народу. Тільки вони можуть консолідувати суспільство. Можливо, мої слова звучатимуть для когось трохи банально, та лише тому, що сьогоднішній соціальний фон, в якому ми живемо, доволі бездуховний. Церква завжди проголошувала і буде проголошувати одну правду - людина жити без Бога, без любові не може. Будувати на землі рай без Бога - це утопія. 

Преосвященніший Боголєп (на фото зліва) 

Від себе зауважу, що церква має бути вище політики і закликати людей до спокою, консолідації, миру і порозуміння, і не ставати на бік однієї лише сторони конфлікту, як відбувається сьогодні на Майдані. Інша річ, коли є зовнішній ворог. На щастя, нині ситуація не така.

Питання щодо європейських цінностей Владика прокоментував так:

- Європейські цінності – це кліше. Якщо говорити про цінності, як цементуючий фактор людських стосунків, то слід говорити про звичайні духовні цінності, з якими Церква пов'язує себе ось вже дві тисячі років – це заповіді Божі. Якщо маються на увазі принципи громадянського суспільства, які мають місце у Європі, зрозуміло, що стосунки держави і людини мають носити більш цивілізований характер. Ми маємо поступово будувати в Україні громадянське суспільство, бо навіть, якщо отримаємо наказ Президента, що відтепер у нас громадянське суспільство, цього не станеться. Водночас мені не зовсім зрозумілі європейські орієнтири, котрі нам нав’язуються. Серед таких – одностатеві шлюби. І якщо у Європі – це поширене явище, то це їхня справа. Наша церква з цього приводу однозначно говорить: людина має чітко орієнтуватися, що таке добро, а що таке зло. І сама чітко ці поняття розтлумачує. Я добре знаю ситуацію в Європі і хочу сказати, що вона (Європа) бездуховна. У Біблії сказано про той чи інший гріх, а нам пропонують приймати закон, щоб не було …дискримінації. 

На моє глибоке переконання, не можна допускати все, чого хоче людина. Ми маємо для себе визначитися, чи потрібні нам такі цінності. У цьому контексті ми можемо також говорити про ювенальну юстицію, толерантність, гендерну рівність. Якщо ці та інші європейські традиції скопіювати і перенести на наш ґрунт, це може більше зашкодити, ніж принести користь.

Станіслав Гришко:

- Напередодні цієї зустрічі я поспілкувався з колегами – директорами промислових підприємств, ми обговорювали європейські стандарти, як у промисловості, так і в повсякденному житті. І всі, як один, закономірно, прагнуть їх мати. Але якою ціною? Реальність така, що нашій промисловості важко, а подекуди неможливо конкурувати з західними товарами. Для нас все це означає лише одне: у разі різкої євроінтеграції, ми отримали б, якщо не плачевний, то, як мінімум, далекий від позитивного результат. 

Станіслав Гришко

У нашому місті 30% промислових підприємств експортують свою продукцію у країни СНД і Росію. «ЕТАЛ» - до 70%, «Укрнасос-Сервіс» - 50%, «Віра –Сервіс» - Інтермаш» - майже 45%. І закономірно, що керівники цих підприємств занепокоєні, що держава не створює для них спеціальний захист. Тобто на відміну від європейського, наш ринок зовсім незахищений. Запитуємо, невже ж на етапі підготовки до підписання Асоціації не було відповідних структур, які б реально оцінили ризики для нашої промисловості та залучили спеціальні механізми, які б допомагали їх послідовно вирішувати? І перед керівниками постала серйозна дилема, як зберегти ринки збуту продукції, які напрацьовувалися десятиріччями.

Будемо говорити відверто: незначна частина наших підприємств здатна конкурувати на європейському і азійському ринках – ми не маємо новітніх технологій і відповідно – європейської якості. А для модернізації виробництва потрібен час і суттєві інвестиції. А щоб відкрити шлях для інвесторів, нам потрібно відремонтувати дороги і автомагістралі. Є ще одна важлива складова розвитку суспільства – прагнення людей професійно самовдосконалюватися, постійно працювати над собою, змінюватися у кращий бік, бути прикладом для інших. На жаль, українці живуть за іншими правилами. Більшість думає так: буде як буде, але таких принципів взаємовідносин Європа не визнає.

З іншого боку, якщо говорити про уроки Євромайдану, то вони очевидні: суспільство сигналізує про своє бажання жити за європейськими стандартами і традиціями. Для промисловців це означає лише одне - не зволікати з модернізацією промислових підприємств. Але як цього досягти швидко та докорінно, питання скоріше відкрите. Можливо, хтось вважає, що в умовах ринкової конкуренції якось буде, то це хибна думка. Ніхто не має права ризикувати добробутом людей. 

Зруйнувати завжди легше, ніж створити щось нове. Про регіональні виробничі комплекси не можна забувати, бо тут працюють наші люди, отримують заробітну плату, наповнюють місцеві бюджети відрахуваннями, і не варто тішити себе думкою, що з підписанням Угоди про асоціацію нам привезуть гроші, або в усіх буде можливість поїхати на заробітки до Європи. Крок за кроком, без революцій і потрясінь маємо створювати Європу в Україні. Тільки тоді нас будуть поважати і з нами рахуватися…

Станіслав Лум’яник:

- Кожен має займатися своєю справою, займатися професійно, на високому рівні, як це відбувається в Європі. Коли кожен зрозуміє, що від нього залежить добро і благополуччя не тільки його родини, а й всієї держави, тоді в цілому почне змінюватися суспільна свідомість. А революції і майдани ніколи не приносили прогрес і розвиток, наша історія це вже неодноразово доводила. Шкода, що ми не вчимося на власних помилках.

Станіслав Лум’яник

Якщо конкретно говорити про тваринництво, то раніше воно було розвинене дуже широко – в колгоспах і радгоспах Олександрійського району нараховувалося майже 70 тисяч поголів’я ВРХ, сьогодні маємо – 5,5 тисяч поголів’я ВРХ. Як лікар ветеринарної медицини скажу, що сьогодні Європа від нас приймає мед, конину, віднедавна – птицю і зерно. З нашого району експортовано 410 тисяч тонн фуражного зерна (станом на 15.01.2014 р.). На це зерно видаються документи ветеринарної служби. 

Загалом, законодавство ветеринарної сфери України адаптовано до європейського на 74%. Це означає, що ми не достатньо готові, щоб працювати в умовах Зони вільної торгівлі, яка пошириться на Україну після підписання Угоди про асоціацію. Підсумовуючи скажу: щоб краще жити – треба більше працювати, підвищувати свій професійний рівень і самовдосконалюватися. 

Тетяна Черниш:

- Наша країна ще доволі молода, можна сказати, перебуває у підлітковому віці. Звідси такі прояви і процеси. Чому виник майдан, усім зрозуміло: далека мрія про євроінтеграцію стала настільки близькою, що усі чи більшість людей вже уявляли райське європейське життя. Але в один момент цю солодку мрію у людей забрали, що викликало агресію і протест. У цьому є і психологічні причини. І тут варто повернутися до Майдану 2004 року, який у свідомості людей залишився незакінченим, бо в результаті тих політичних процесів система влади в країні не змінилася. Але люди і по сьогодні чекали змін, підсвідомо сподіваючись, що це станеться саме завдяки євроінтеграції. У психології є таке розуміння як незакінчений гештальт. Мається на увазі – незадоволена потреба. Кожна людина прагне до цілісності, тому завершити будь – яку розпочату справу – природна її потреба. Коли досягти цього не вдається - людина відчуває внутрішню напругу. І це продовжуватиметься доти (навіть без нашого розуміння), доки в нашому житті не відбудуться події, які дозволять виконати те, що колись розпочате. Саме тоді людина відчуває мир і спокій в душі. Думаю, багатьом теж відомо це відчуття. За великим рахунком, усі ми є рабами незавершених гештальтів. Якщо говорити про життя суспільства, маємо той самий процес. Євромайдан – це прагнення людей завершити розпочату 10 років тому справу.

Тетяна Черниш (на фото посередині)

Хто саме стоїть на майдані? Щоб зрозуміти це, варто звернутися до класиків. У свій час соціальний психолог минулого століття Ерік Фромм написав чудову книгу «Бегство от свободы» - рекомендую почитати, дуже цікава, корисна книга, в якій він яскраво описав усі механізми нашої підсвідомості, що, за великим рахунком, нами керують.

У сучасної людини чимало різних зобов’язань і прагнень, які за своїм визначенням створюють деяку психологічну напругу, від якої завжди хочеться позбутися. У кожного для цього є свій спосіб. Втім, якщо бажання стосується чогось масштабного і при цьому хочеться уникнути відповідальності, то майдани і революції – найблагодатніше для цього середовище. У натовпі можна зняти вантаж власної відповідальності, бо поряд такі само соратники і однодумці, підняти свою самооцінку, отримати натхнення, і досягти якихось цілей. Що, власне, нині ми спостерігаємо у Києві.

Але проблема цих людей у тому, що вони знають проти чого вони виступають, але не знають за що, точніше не розуміють, як досягти поставлених цілей. Євростандарти, європейські цінності – це абстракції, в які кожен вкладає щось своє, а як їх втілити в життя, питання більше риторичне. У нинішнього Майдану немає конкретних цілей і завдань, тому дозволю собі припустити, що це не революція, а певна форма протесту, так звана інфантильно – карнавальна. Замість того, щоб планувати стратегічні цілі, людей розважають піснями. Загалом, варто пам’ятати слова нашого Кобзаря – пророка України Т.Г.Шевченка, який сказав: і чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь. У них глибокий зміст, який, на жаль, ми так і не збагнули…

Дорогий читачу, я спробувала передати найбільш цікаві фрагменти нашої розмови. Скажу, що тривала вона майже дві години. Учасники зустрічі не тільки послухали виступи гостей, що було цікаво і корисно, а ще й обмінялися думками щодо ситуації в країні. Через півтори години розмова значно пожвавішала. Переконливою була заключна репліка Владики. Нею і хочу поставити крапку у цій статті.

Преосвященніший Боголєп: 

- Переконаний, що здорові сили суспільства не повинні дозволити натовпу взяти контроль над ситуацією, тому що нас поглине анархія. Є перші дзвіночки, які вказують на небезпеку втратити мир – знесення пам’ятників, зведення барикад, майстер - класи, як битися палицями зі щитами та у протигазах. Не сумніваюся, що все це вказує на те, що якісь сили бажають війни. Ми маємо це визнати, бо інакше шляхом зомбування людей та маніпулятивними технологіями нас заведуть у такі хащі, що вибратися звідти без людських жертв буде просто неможливо…

Ірина Балашова,

секретар Олександрійської територіальної організації 

Національної Спілки журналістів України

P.S. Мій колега, засновник і головний редактор інтернет сайту «Просто правда. Эхо глубинки» Вілен Очаківський проводить своє соціологічне дослідження на тему Євромайдану. Якщо ви користувач інтернету, залиште свої відповіді на запитання за цією адресою http://prostopravda.net.ua/publicistika/vidkritij-list-do-spivtovaristva-zhurnalistiv-oleksandrijshhini/

Губернатор Кіровоградщини вважає, що проблема у справедливому судочинстві, а не в законах, щодо наклепу

  Голова Кіровоградської обласної державної адміністрації прокоментував ситуацію щодо прийняття резонансних законів Верховною Радою, щодо обмеження прав журналістів.

  “Причина не в тих законах, які відбулися, причина в тому, що сьогодні зусиллями багатьох (я не кажу що опозиції чи влади) зусиллями багатьох, підірвана довіра до судочинства. Якби була стовідсоткова довіра до судочинства, то всі були б спокійні: і журналісти, і можновладці про яких ці журналісти можуть писати. Тому що, якщо журналіст пише правду, то суд можновладця має відправити до тюрми. Але якщо пише неправду, то існує закон про наклеп, який існує і у Великобританії, у Франції - то журналіст іде до тюрми. Потрібно не лікувати прояви, вчорашні закони ("Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян"- авт.), а потрібно змінювати проблему, щоб суддя мав виносити правосудні рішення — оце важливе питання. А закони, якщо їх почнуть трактувати, то самий гарний закон можна повернути проти будь-кого, проти мене, вас”, - зауважив голова обласної держаміністрації на зустрічі “Стратегічний діалог 2014”, що відбувся 17 січня в обласному центрі.  

Голова НСЖУ закликав до мобілізації журналістів

     17 січня за участю голови Національної Спілки журналістів України Олега Наливайка, голови Незалежної медіа-профспілки Юрія Луканова та голови  Комісії з журналістської етики Володимира Мостового відбулась прес-конференція, на якій була дана оцінка нинішній ситуації в країні після прийняття останніх законів, що обмежують свободи журналістів та ЗМІ.

   Голова НСЖУ Олег Наливайко підкреслив, що три медіа-організації підписали звернення до Президента, в якому закликали його ветувати відповідний закон.  

 Голова Національної спілки журналістів України Олег Наливайко зауважив, що головна мета, яку ставлять перед собою медіа-організації – мобілізувати колег.

    – Ми маємо бути активними, сміливими. Кожна газетна шпальта наших видань, кожна ефірна хвилина має бути присвячена тому, що ми не дамо забрати в нас право на професію. Знаєте, вчора читав синові казку «Три товстуни», і нинішня ситуація має дуже багато спільного з тією казкою. Єдине, що там було заборонено зустрічатися більше, ніж по троє людей. Але хотів би звернутися до авторів законопроектів: хай дочитають казку до кінця, бо там є відповідь, що буде далі у такій ситуації, – сказав голова НСЖУ.