Рік 2013: точка зору олександрійських журналістів

Напередодні Новорічних свят ми публікуємо враження про 2013 рік трьох журналістів Олександрії, трьох членів Бюро організації, які представляють зовсім різні ЗМІ, але яких єднає спільна професія і цікавий погляд на події минулого року. З нетерпінням чекаємо враження інших журналістів-членів нашої організації, які  опублікуємо на нашому спільному спілчанському блозі.

Секретар Олександрійської територіальної організації НСЖУ Ірина Балашова

Щоразу, коли новий рік стукає у двері, ловлю себе на думці, як швидко летить час. Неначе вчора запалювали новорічні вогні на домашній ялинці, метушилися з приготуванням святкового меню, купували подарунки для рідних, піднімали келихи за нові надії і сподівання, підбадьорювали один одного теплими побажаннями, і знову все повернулося «на круги своя» … 

Ірина Балашова

Чим запам’ятався 2013 рік? Найперше, своєю строкатістю - неочікуваними подіями, приємними сюрпризами і додатковим життєвим досвідом. По – друге, тим, що у свій рік Змії мій 12 - річний син став семикласником, а ще виборов на шкільній олімпіаді з фізики і математики перші місця та продовжив інтелектуальні змагання на міському рівні. Цього року старший син Андрій отримав диплом бакалавра Харківського Національного університету внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство» та продовжив навчання в Національному університеті «Юридична академія ім. Ярослава Мудрого».

Радію, що упродовж року робота мого дружнього колективу газети «Сільський вісник» була наповнена творчістю і взаєморозумінням. Щоправда, нам не вистачало нашого колеги Василя Юрченка. У свій полон його взяла тяжка хвороба. На щастя, найгірше уже позаду. Сподіваємося, що остаточно одужавши, Василь Михайлович вийде на роботу, тим більше, що  до цього він теж прагне. Приємно, що з нагоди Дня працівника сільського господарства районна влада, врахувавши клопотання редакції, відзначила Василя Михайловича, який у газеті спеціалізується саме на аграрній темі, Почесною грамотою РДА і районної ради з врученням нагрудного знаку.

Сумно, що у потойбічний світ від нас ідуть колеги – наставники. Анатолій Станіславович Надольський був одним з таких. Він зумів згуртувати журналістів міста під дахом Національної Спілки журналістів України. І для мене велика честь продовжити розпочату ним справу   – зробити нашу організацію територією творчості і професійної солідарності журналістів міста і району. Як цього досягти, закликаю подумати разом. У кожного з нас є можливість внести свіжі ідеї задля пожвавлення спілчанського життя. Є вже перші пропозиції від Віктора Голобородька і Руслана Гаврилова. Колеги ініціюють і навіть готові провести під егідою НСЖУ тренінги, майстер – класи для громадських дописувачів і місцевих журналістів, і є небайдужі люди, які готові підтримати ці починання. Якщо цікаво, чекаємо, друзі, ваших відгуків і заявок на участь. 

Вдячна Віктору Голобородьку за проявлену ініціативу по створенню спілчанського блогу нашої організації. Переконана, оперативна інформація про спільні журналістські справи тільки сприятиме нашій консолідації, відкритості, доступності і фаховості. Колеги, запрошуємо до співпраці! Пишіть, що цікавого відбувається у ваших колективах або навколо них. Адже, у житті, крім акцій протесту та незгоди з політикою влади, відбувається чимало інших важливих і головне - приємних подій. Діліться враженнями! 

Радію, що упродовж року набув шаленої популярності  інформаційний блог Руслана Гаврилова «Моя Олександрія». І як, Руслане, тобі вдається бути таким оперативним і всеосяжним? Можеш не відповідати, питання риторичне.  Словом, молодець! Так тримати!  

Не можу не згадати, що цьогоріч спілчанський мандат отримала журналіст «Сільського вісника» Інна Жидулова, а також приєднався до когорти журналістської спільноти педагог, краєзнавець і позаштатний кореспондент багатьох періодичних видань Валерій Жванко. Врахувавши багатогранність його натури, члени бюро схвалили його заяву про вступ до Спілки. Підтягуватися до своїх закликаю й інших журналістів, хто працює у ЗМІ і не планує зраджувати обраній професії.

Дорогі друзі, нас чекає цікавий і продуктивний рік! Точно знаю, що намічене вдасться реалізувати! Адже дорогу долає той, хто йде. Бажаю усім любові, оптимізму і нових звершень!

До слова, на гербові Олександрійського району зображений кінь – символ праці, достатку і … 2014 року. Погодьтеся, хіба це не символічно для нашого краю. Тож у світлі астрологічних прогнозів можна сміливо припускати, що рік Коня - тварини благородної і працьовитої - принесе благословенній Олександрійській землі подальше процвітання. Вірю, що зусиллями патріотів, Олександрійщина і надалі зберігатиме статус успішної та стабільної території, де втілюються в життя прогресивні соціальні та інвестиційні проекти, і де все робиться з думкою про людей. Можливо, сказано трохи  з пафосом, але відверто… З Новим роком, друзі! З Новим щастям!

Член Бюро Олександрійської територіальної організації НСЖУ  Руслан Гаврилов

Чем запомнился уходящий год? Давайте, начну с приятного. Искренне радуюсь за Иру Балашову, которая получила высокую журналистскую награду «Золотая медаль журналистики». Хорошо, что в городской журналистике появилась Таня Глазкова, переехавшая в Александрию из Светловодска. Приятная, доброжелательная девушка во всех отношениях. Пожелаю ей успехов на КТМ, куда она пошла работать.

Руслан Гаврилов

Рад, что в этом году познакомился с кировоградским корпунктом «1+1» - Леной Шворак и ее напарником-оператором Романом Круничем. Удивительно инициативные, неленивые люди. Спасибо кировоградцу Андрею Лысенко, пригласившему меня в областной театр на «Сто тысяч». Считаю Андрея незаурядно талантливым писакой, а потому был польщен таким предложением.

Приятно было увидеть в ушедшем году авторские блоги Виталия Квитки и Ивана Мельника. Квитка! Зря ты его закрыл, вертай взад!! А Мельнику сделаю замечание по качеству материала – слишком много опечаток, лишних пробелов и повторов. Вань, прости, конечно, но это надо сказать.

Теперь к тому, что озадачило. Озадачила ситуация с вертолетчиками, которая сложилась в начале года в свете публикации Вити Голобородько. Витя, кто бы что ни говорил, ты абсолютно прав. Ты честно выполнил свою работу.

Озадачила смерть Анатолия Надольского. Елки-палки, он умер, а я чувствую себя виноватым перед ним. Мы ни разу не поговорили по душам. Привет – как дела – пока. Это нормально? Всегда куда-то спешим, всегда некогда, а потом человек уходит, и уже не догнать его, не вернуть.

Мне не нравится, что городская власть делит журналистов на своих, и чужих. Я не страдаю от этого, не в том дело. Просто мне кажется, что худой мир лучше доброй ссоры. И какие-то совместные проекты, откровенные интервью – добавили бы власти положительного имиджа, а журналистам - позволили получать двухстороннюю информацию. Ведь согласитесь, это смешно – когда ты, пытаясь объективно показать другую сторону конфликта, вынужден звонить чиновникам и шепотом, с условием анонимности брать у них комментарии. Может, вообще не брать? Полить грязью, и ладно?

Долго не получалось наладить отношения с новым начальником городской милиции Александром Кодаком. Не знаю, кто ему что наговорил, но чувствовалось, что человек меня опасается, относится подозрительно. К счастью, сейчас ситуация разрулилась, думаю, будет по-другому.

Ну, вот как-то так. Всех с Новым 2014 годом. Желаю, чтобы горело.

Член Бюро Олександрійської територіальної організації НСЖУ, член правління обласної організації Спілки журналістів України, Віктор Голобородько

Рік видався напруженим, навіть войовничим. Цього року під час деяких конфліктних ситуації, в яких за службовими обов’язками довелось брати участь, з одного боку відчув сильну підтримку друзів та колег, а з іншого отримував удари від недругів. Думаю, що цей іспит допоміг визначити тих, кому можна довіряти, а хто ховає за пазухою ножа. Але це особисті враження.

 

Віктор Голобородько

Щодо громадських подій року, то звісно найбільше враження - Євромайдан. Люди хочуть жити по-новому і система мусить мінятись на користь людей.

Хто міг сподіватись на те, що мільйони людей вийдуть на Майдан Незалежності? А це сталось. Хто міг подумати, що не проведуть реформування комунальної преси за яке підтримував Президент? А так теж сталося.

Хто міг подумати, що в Україні будуть не поодинокі, а масові випадки жорстокої фізичної розправи над журналістами? А це теж – реальність.

Мабуть найбільшим антидосягненням року вважаю прийняття і реалізацію на практиці відверто дискримінаційного положення про акредитацію журналістів, якого у такому принизливому і недемократичному варіанті ніколи не уснувало в Олександрії. 

Міська влада продемонструвала ігнорування духу і букви закону — замість спрощення доступу журналістів до її матеріалів, засідань, документів, навпаки поставила численні обмеження і продовжує зводити ще більший мур навколо себе. Тепер в суді доводиться його скасовувати. Складається враження, що згаданий мур все більше оточує саме владу, бо журналісти все одно отримують від людей необхідну інформацію, знаходять неформальний доступ до інформації і можуть активно і критично реагувати на події. А от влада добудовує останні цеглини у цьому мурі і скоро опинеться у замкненому просторі. Якщо вже не опинилась, бо якщо судити із деяких публікацій та висловлювань чиновників, елементарно не володіє ситуацією, не знає, що говорять звичайні олександрійці на вулиці, не знає скільки коштує картопля чи цукор у олександрійських магазинах. 

Побажати хотів всім, хто працює у журналістиці, хто є громадським помічником медіа, виконання всіх законодавчих гарантій від правоохоронних органів і місцевої влади. І щоб якщо комусь кортить воювати із журналістами, то у правовій площині, а не в темному провулку ударом по голові чи стусанами “команди” у плямистій формі під головуванням чиновників.

Хотілось би ще звісно побажати і творчих успіхів - щоб праця приносила не тільки кошти для прожиття, але й давала можливість отримувати духовне задоволення і давала можливість вирішувати щоденні проблеми городян. Адже навіть у сьогоднішні складні часи, іноді вдається навіть без пубілкацій, одними тільки зверненнями змушувати працювати деяких чиновників. 

Хотів би звісно, щоб у наступному році вдалось більше часу віддати вивченню і популяризації історії рідного краю, адже без патріотизму збудувати нову державу та розвивати рідне місто неможливо. 

Усіх гараздів, колеги. Зі святами.

Журналісти Кіровоградщини протестують

На центральній площі Кіровограда – площі імені Кірова - відбулася акція протесту журналістів області проти жорстокого побиття в Києві відомої в Україні журналістки Тетяни Чорновіл.

Представники майже всіх ЗМІ Кіровоградщини висловили свою солідарність з усіма журналістами і засудили злочинні дії, які сьогодні вчиняють в державі проти журналістів.

 

Учасники акції наголосили, що нині насилля над журналістами набуває катастрофічних масштабів. Далі учасники акції перейшли під стіни управління Міністерства внутрішніх справ України в області. Але на вимогу журналістів начальник УМВС так до них і не вийшов.

Учасники акції протесту прийняли резолюцію з чотирьох пунктів. Головні вимоги – провести негайне розслідування жорстокого побиття журналістки Тетяни Чорновіл, притягнути до відповідальності винних, відставка Міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та поновлення розслідування обласною міліцією побиття журналістів у Новоархангельську і покарання винних.

Інформація обласної організації Національної Спілки журналістів України

Насилля над журналістами набуло катастрофічних масштабів, – заява НСЖУ та НМПУ

Національна спілка журналістів України та Незалежна медіа-профспілка висловлюють обурення фактом жорстокого побиття журналістки та громадської діячки Тетяни Чорновіл. Тетяна – активістка Євромайдану, є автором та блогером «Української правди». У своїх журналістських розслідуваннях вона викривала корупційну діяльність високопосадовців та державних чиновників.

За словами колег, у день перед побиттям вона проводила зйомку маєтків Міністра внутрішніх справ України Віталія Захарченка та Генпрокурора Віктора Пшонки.

НСЖУ та НМПУ нагадують про те, що вони продовжують вимагати відставки Міністра внутрішніх справ за його бездіяльність у справі покарання винних в нападах та побиттях журналістів. Факти застосування сили до працівників ЗМІ з боку як правоохоронних органів, так і невідомих молодиків спортивної статури, які супроводжують провладні заходи, набувають загрозливих масштабів. Протягом кількох останніх тижнів близько півсотні журналістів було побито під час силового розгону правоохоронцями учасників мирних протестів. Жодного з винних не покарано. У сьогоднішньому вигляді міліція становить суспільну небезпеку. А Міністр або не контролює ситуацію у відомстві, або ж є ініціатором відповідних вказівок, які спричинять агресію з боку його підлеглих до співробітників засобів масової інформації.

Також НСЖУ та НМПУ звертаються до Європейської федерації журналістів з проханням направити в Україну делегацію ЄФЖ, яка б допомогла у ситуації з проявами насилля щодо журналістів, проконсультувала, як захищатися і як діяти постраждалим. Також будемо просити щоб представники ЄФЖ оприлюднили звіт про ситуацію в Україні серед професійних журналістських асоціацій та мас-медіа Європи і світу.

Спілка журналістів та Медіа-профспілка наголошують, що нинішня ситуація в країні є загрозливою і дискредитує не тільки силові відомства, а й владу в цілому.

http://nsju.org

Права журналіста: як обгрунтувати використання техніки

Право журналіста на використання техніки, тобто ведення фото-, відео- та аудіозйомки гарантовано Конституцією України та низкою законів.

Журналіст має пам’ятати, що, по-перше, жодних дозволів для ведення зйомки або запису під час публічних чи інших масових заходів не потрібно. Адже ч.1 ст.307 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію згоди особи  на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

По-друге, будь-яка заборона знімати повинна ґрунтуватися на конкретному посиланні на конкретну норму діючого Закону України. Необхідно вимагати такого посилання від особи, яка забороняє зйомку. Інакше, без посилання – вимога припинити зйомку, «тому що я так вирішив», є протиправною, такою, що суперечить ч.2 ст.19 Конституції України.

По-третє, перешкоджання законній професійній діяльності журналіста тягне за собою кримінальну відповідальність згідно ст.171 Кримінального процесуального кодексу України у вигляді обмеження волі на строк до 5 років або позбавлення права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Крім того, право журналістів на ведення зйомки, гарантується такими законами України:

ч.2 ст.34 Конституції України - кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

ч.1 ст.25 Закону України – журналіст під час виконання професійних обов’язків має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів.

п.3 ч.2 ст.26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» - журналіст має право відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом.

ч. 3 ст.21 Закону України «Про інформаційні агентства» - журналіст інформаційного агентства має права та виконує обов’язки, визначені чинним законодавством України про пресу, телебачення і радіомовлення.

ІРРП

Новий посібник з журналістських розслідувань!

Доступний для завантаження та використання у щоденній практиці цікавий і актуальний посібник з журналістських розслідувань. Натисніть тут - і завантажте собі - http://irrp.org.ua.

Ось зміст книжки:
1. Визначення розслідувань. Дефініція, предмет та тематика розслідувань (О.Хоменок)
2. Нові медіа — особливості, виклики та можливості для журналістів. Світовий досвід використання інструментів нових медіа в журналістських розслідуваннях (Б.Бєль)
3. Правові засади роботи журналіста розслідувача (О.Бурмагін)
3.1. Права та обов’ язки журналіста
3.2. Доступ до публічної інформації
4. Схема журналістського розслідування (О.Хоменок)
5. Методи збору інформації під час розслідування
5.1. Спостереження – виклики, загрози, етичні дилеми (О.Хоменок)
5.2. Робота з документами – особливості використання документів (О.Хоменок)
5.3. Робота з людьми – техніка інтерв’ ю. Особливості генерального інтерв’ ю (Т.Патора)
6. Джерела інформації та методика роботи з ними.
6.1. Відкриті джерела документальної інформації в Інтернет. Особливості пошуку та використання (О.Хоменок)
6.2. Пошук інформації про особу в Інтернет. Соціальні мережі як джерело інформації (О.Хоменок)
6.3. Правоохоронні органи як джерела інформації: канал потоку інформації з течією в один бік (в напрямку журналіста) чи співробітництво на визначених умовах? (Т.Патора)
7. Професійні та етичні стандарти в журналістськихх розслідуваннях. .Таємниця розслідування (Т.Патора)
8. Ризики та забезпечення безпеки журналістів та джерел інформації. Захист джерел інформації (Т.Патора)
9. Методика аналізу та систематизації інформації зібраної під час розслідування (О.Хоменок)
9.1. Інструменти для обробки та публікації інформації, зібраної під час розслідування
9.2. Архівування та систематизація інформації зібраної під час розслідування
10. Мультимедійне розслідування – специфіка публікації результатів розслідування для різних платформ (Б.Бєль)
11. Інструменти візуалізації інформації через створення мультимедійного контенту (О.Хоменок)
12. Сrowd-sharing – використання джерел та можливостей інтернету для розповсюдження матеріалів розслідування (Б.Бєль)
13. Організаційна та бізнес-моделі розслідувальної журналістики: Міжнародний досвід (Б.Бєль)
14. Додатки (О.Бурмагін)
14.1. Додаток 1.Законодавство, корисне для журналістів та ЗМІ
14.2. Додаток 2. Перелік законодавчих актів, які гарантують відкритість певних категорій інформації
14.3. Додаток 3. Перелік законодавчих актів, які передбачають звільнення від відповідальності за поширення недостовірної інфомації

Підсумки цього року та перспектива на майбутнє. Нотатки з засідання правління обласної Спілки

20 грудня відбулось підсумкове у 2013 році засідання правління обласної Спілки журналістів. Перед початком засідання правління у галереї Осовського відбулось відкриття фотовиставки «Осінні зерна» на журналістських світлинах» - творчий звіт з I фестивалю журналістів Кіровоградщини.

На відкритті виставки

На засіданні правління підведено підсумки роботи у 2013 році і затверджені основні напрямки роботи обласної Спілки журналістів у 2014 році. Члени правління також отримали новий текст Кодексу етики українського журналіста для ознайомлення та поширення серед членів Спілки.

Як зазначив на засіданні правління голова обласної організації Юрій Сердюченко, Спілка в наступному році продовжить проведення звірки членів організації. Така робота необхідна для збереження постійного контакту з членами організації.

Юрій Сердюченко

Одним з важливих напрямків діяльності Спілки буде залучення активної творчої молоді до творчого обєднання.

В 2014 році планується продовжити практику проведення фотоконкурсів та творчих конкурсів, журналістських фестивалів, виїзних засідань правління.

Одним з приорітетів діяльності спілки у наступному році буде продовження активної роботи з захисту прав та інтересів журналістів.

Засідання правління

У засіданні правління взяли участь представники Олександрії — секретар Олександрійської територіальної ороганізації НСЖУ Ірина Балашова та член правління Кіровоградської обласної організації Спілки Віктор Голобородько.

Остаточний варіант рішення правління буде з урахуванням пропозицій членів правління допрацьовано і незабаром оприлюднено.

Залучаємо нових прихильників, шукаємо порозуміння з громадськістю

19 грудня відбулось засідання Бюро Олександрійської територіальної організації НСЖУ. Серед питань порядку денного - розгляд заяви про вступ до організації. 

Після обговорення питання, члени Бюро прийняли рішення рекомендувати обласній організації НСЖУ прийняти до лав організації Валерія Жванка, журналіста, педагога, автора краєзнавчих нарисів про історію та культуру Олександрії та сіл Олександрійського району, зокрема село Попельнасте. Відповідне подання буде передане для розгляду правлінню Кіровоградської обласної організації НСЖУ.

Бюро також розглянуло пропозицію щодо проведення у місті тренінгу для громадських активістів, позаштатних кореспондентів місцевих ЗМІ. На цьому тренінгу планується розглянути питання поширення знань та навичок щодо ефективного та взаємовигідного для “третього сектору” співробітництва з журналістськими колективами. Для участі у тренінгу планується залучити журналістів та редакторів міських і районних ЗМІ та актив міської та районної громади.

Також розглянуто питання щодо активізації роботи офіційного блогу організації. Мета роботи блогу, як визначили для себе члени Бюро — висвітлення діяльності спілчан та всієї організації вцілому, розповідь про цікаві новації у сфері професійної діяльності журналістів.

В Олександрії новий секретар територіальної організації НСЖУ

Секретарем Олександрійської територіальної організації Національної Спілки журналістів України обрано Ірину Балашову, члена бюро організації, редактора газети «Сільський вісник», що є районним часописом Олександрійщини.

За це рішення проголосували всі члени бюро Олександрійської організації НСЖУ 4 грудня. У засіданні бюро взяв участь секретар Кіровоградської обласної організації НСЖУ Юрій Сердюченко.

Як висловились колеги, Ірина Балашова має досвід керівної роботи, є поміркованим і професійним журналістом, вона може зорганізувати роботу однієї з найчисленніших в області територіальних організацій журналістів. Хоча остаточне рішення було народжене у дискусії.

Ірина Балашова подякувала за довіру колег та повідомила, що вважає за необхідне започаткувати регулярні зібрання бюро організації, активізувати спільно із членами бюро роботу Спілки в Олександрії та районі.

Юрій Сердюченко також повідомив, що Національна спілка журналістів виступила із заявою щодо побиття журналістів під час виконання ними професійних обов’язків. Цю заяву підтримала і обласна організація.

Також НСЖУ вийшла разом із такими впливовими громадськими організаціями, як «Телекритика», Інститут масової інформації та Українська асоціація видавців періодичної преси, зі складу Міжвідомчої робочої групи при Президентові України з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захисту прав журналістів. Мотивація такого рішення – недієвість цього консультативного органу.

Сьогодні, Національна Спілка журналістів України представлена в Кіровоградській області одним з найбільших об’єднань журналістів краю – 400 професійних творчих працівників газет, телебачення, радіо та інтернет-видань.

Олександрійська територіальна організація об’єднує журналістів міста Олександрії, Олександрійського району, а також журналістів, що проживають нині у інших населених пунктах області.

Нещодавно Олександрійська територіальна організація залишилась без керівника після смерті Анатолія Надольського – першого керівника об’єднаної організації, яка і була ним створена.

«Золота медаль української журналістики» вручена редактору олександрійського часопису

29 листопада редактору газети “Сільський вісник” Ірині Балашовій вручено відзнаку Національної спілки журналістів України “Золота медаль української журналістики”. Вручив її голова Кіровоградської обласної спілки журналістів Юрій Сердюченко.

За словами нагородженої – це для неї стало приємним сюрпризом. Вручення відбулось на відкритті персональної фотовиставки члена Національної спілки журналістів України Ігоря Філіпенка під промовистою назвою «Обличчя кіровоградської журналістики» у обласному художньому музеї.

Відзнака “Золота медаль української журналістики” заснована рішенням пленуму правління НСЖУ. Ця відзнака вручається активістам Спілки за багатолітню плідну діяльність у творчому об’єднанні.

Ірина Балашова має чималий успішний досвід роботи на місцевому телебаченні та пресі. Зараз очолює колектив районного часопису.

Анатолій Надольський. Журналістика для життя і життя для журналістики

Час невблаганний, як і закони, написані не людиною, а природою. Час та ці закони забирають від нас людей, хоча це здається несправедливим і невчасним. Але хіба може тут щось заперечити людина? Ось ще одне підтвердження цим словам. 12 вересня пішов від нас Анатолій Станіславович Надольський - журналіст, редактор часопису, людина, чиє слово поважали журналісти і керівники різних ЗМІ Олександрії, без рівняння на ранг та звання. Ми стали бідніші на людину, яку ми знали як відповідального громадянина, чудового ерудита і майстра журналістики.

Складно повірити у те, що разом з нами немає Анатолія Станіславовича. І автору рядків теж у це складно повірити. Завжди сподіваєшся на диво, яке може перемогти найсильнішу хворобу. Адже в цьому разі диво було варте того. Але так не сталось. І тривожна, звістка, яка пролунала по телефону змусила одразу пригадати ті миттєвості життя, які були проведені із Анатолієм Станіславовичем. І про них треба говорити. Бо час справді не має жалю і втікає від нас із швидкістю світла.

Одні з перших публікацій автора рядків були саме у газеті, редактором якої був Анатолій Надольський - газеті «Сільський вісник». Це були невеличкі замітки. Але були ще і тривалі бесіди про журналістику. Скільки ж «перепадало» мені, коли я почав працювати редактором газети «Городской курьер»! Але всі ці зауваження робились зважено і тактовно. Тоді я, мабуть, зрозумів, наскільки треба обережно порівнювати власні бажання і власні знання. Хоча за плечима були вже керівні посади на телебаченні. Але газета – це є газета. Тут все немов вдруковується у вічність. «То что написано пером - не вирубишь топором!» Та про це я замислюся пізніше.

А тоді, я, ще зовсім недосвідчений початківець тільки починав спілкування зі світом газетної журналістики. Як зараз пам’ятаю великий, (тоді мені здавалось просто величезний) кабінет із безкінечним столом редактора «Сільського вісника». Завжди ввімкнене проводове радіо із трансляціями засідань Верховної Ради. Поруч у Анатолія Станіславовича незмінна попільничка із запаленою сигаретою. І, звісно, газети. Це були окремі номери, підшивки, вирізки. Це був справжній газетний світ. Тоді ще технології, як кажуть, тільки крокували у бік Олександрії і редактор та журналісти редагували матеріал на так званих гранках: відбитках окремих частин газети.

Пам’ятаю, як збирались ці матеріали у типографії і завдяки гранкам встигали тоді робити анонс свіжих міських та районних новин на місцевому телебаченні. Тоді це була майже фантастична швидкість! Хоча сьогодні все це сприймається іронічно.

А світ газет у редакторському кабінеті Анатолія Станіславовича був різноманітний. Ці видання, ледве не з усіх куточків Кіровоградщини, збирались, привозились, передавались через пошту і знайомих, постійно. Він завжди аналізував всю роботу журналістського загалу Кіровоградщини. Міг (бо мав на це право і досвід) покритикувати або навпаки похвалити за винахідливість і якість роботи. Міг взяти собі щось на замітку і розробляти потім це у своїй редакції та рекомендувати колегам.

Особисто писав статті та інтерв’ю. Не забував про те, що редактор, який пише статті – це професіонал, що на особистому прикладі може і навіть мусить показувати майстерність. Інакше як можна вимагати якості роботи від колег?

Писав довго. Іноді переробляв, переписував. За кращими прикладами старої журналістської школи, коли кожне слово, кожна інтонація репортажу, нарису чи навіть замітки вивірялась, відпрацьовувалась.

Звісно, складно було висловлювати свою думку за радянської системи управління. Та чи легко це було зробити за часів Незалежності? Адже змінились назви, змінились системи, та не зникла давня, і, можливо, вічна проблема свободи слова, проблема тиску на журналістів та зазіхань власників на правдиве висвітлення подій. І він, редактор газети, намагався знайти баланс, що дозволяв не перетворювати видання у купу віддрукованого бюрократичного звіту у формі газетних шпальт, а залишав його живим виданням про турботи простих людей, про тих, хто живе і працює на своїй землі.

Нервова і нелегка ця праця. Хто не знає журналістського ремесла, не знає, що таке посада редактора, тому складно одразу зрозуміти значення цих слів. Та все одно – спробуйте.

Адже якщо громадяни знайдуть шлях до журналістів та почнуть ділитись із ними своїми бідами і спробують разом знайти шлях їх вирішення, життя поступово змінюватиметься.

Анатолій Станіславович небезпідставно наголошував – критика - це не ганьба, не обливання брудом, а оцінка дій. Але якщо критика має підстави, якщо вона спирається на факти, якщо журналіст працює у правовому полі. Як же не любить влада таку професійну критику! Тож іноді Анатолію Станіславовичу доводилось пояснювати, терпляче і довго розмовляти із можновладцями, із власниками видань. І результат цих перемовин зазвичай був на боці мудрого журналіста. Хоча, звісно, не завжди.

Іще одна характерна риса - дзвінки по телефону у день народження журналістів. Хто з олександрійських спілчан не пам’ятає ці вітання? Як тут не згадаєш їх, коли ще зранку Анатолій Станіславович бадьорим голосом вітає зі святом. І як завжди: побажання купи гараздів, незвичні порівняння, смаковиті алегорії і щира українська мова! Так спілкуватись могла людина, у якої за душею такі ж позитивні емоції, адже це неможливо театралізувати. Це – від душі.

Не можна не згадати про турботу щодо молоді. Він завжди любив допомагати тим, хто починає працювати у журналістиці. Завжди допомагав не тільки дружньою розмовою, але й корисною діловою порадою. А ще уважно слідкував за творчим шляхом та професійною зрілістю і коли якість статей чи телерепортажів була достатня для визнання журналіста професіоналом своєї справи, пропонував приєднатись до лав Національної Спілки журналістів України. Рекомендації він давав не кожному, хоча завжди спирався на думку колег, залучав до спілки як молодих журналістів, так і повертав до спілчанського братства тих, хто вже був на віддалі якийсь час. Налагоджувались дружні стосунки із тим, хто не постійно займався журналістською справою. Ініціатива об’єднати журналістів міста і району була саме Анатолія Станіславовича. Її підтримав голова обласної організації НСЖУ Юрій Сердюченко, який, до речі, був одним із найближчих друзів Анатолія Надольського. Тепер олександрійці мають базу для розвитку свого журналістського об’єднання.

Можу сказати про те, що коли і я став до лав НСЖУ, то дещо по-іншому почав ставитись до своєї роботи. Раніше міг дозволити собі у рутинній газетній справі, на якусь дрібницю не звернути увагу. Але тепер зовсім по-іншому ставишся як до глобальних речей, так і до тих дрібниць, з яких складається друковане видання. Відчуваєш обов’язок працювати професійно, якісно. Адже ти – представник найбільшої журналістської спільноти, адже разом з тобою кращі «акули пера» України. Тож не просто можеш, а мусиш ставитись до своїх слів відповідально. Як і до своїх вчинків та дій.

Я думаю, що аналогічні почуття з’явились у кожного, хто отримував посвідчення Спілки з рук Анатолія Станіславовича та прикріпляв значок із тим самим алегоричним гострим пером до лацкану свого піджака. Це було своєрідне посвячення до журналістського «цеху», до ремесла, яке має свої вимоги і свої переваги. Статус спілчанина – це перед усім моральний обов’язок, адже цей статус не має матеріальних додатків та прикладок. Не мав їх і Анатолій Станіславович, який пишався існуванням у місті журналістського об’єднання. І підкреслював – спілка – не профспілковий колектив, не фінансовий інститут, а творчий клуб, який має виступати за якість роботи журналістів як тих, хто є членом спілки, так і тих хто не входить до її лав.

Анатолій Надольський знав поіменно тих, хто хоч якось відзначився на журналістській ниві Кіровоградщини професійністю. Знав багатьох особисто.

А ще Анатолій Станіславович допомагав. Як міг і з огляду на свої скромні можливості редактора видання. Не власника, не директора, не керівника з абсолютною владою часів Радянського Союзу, а саме з огляду на можливості редактора районного часопису. До речі, якби не ідея створити олександрійську «районку» та наполегливість у реалізації цієї ідеї, хто знає - можливо в Олександрії це так і не було б реалізовано і інформаційне поле одного з найбільших районів Кіровоградщини засівали б випадкові публікації у міських виданнях, а інформаційний бюлетень адміністрації був би єдиним джерелом інформації?

Можливо, так і було б. Однак не у випадку із А. Надольським. І у 1991 році почалась історія нового часопису – «Сільський вісник».

Ще один штрих до портрету. Анатолій Станіславович ніколи не тримав на душі зла. Він забував образи, суперечки, в яких міг годинами доводити власну позицію. Він завжди намагався знайти порозуміння. Ця центристська позиція іноді декого дратувала. А дехто відверто говорив про те, що редактор, журналіст відступає від якихось великих ідей, від великої ідеології державництва! Але насправді пошук громадського компромісу якраз і є тим самим єдиним можливим варіантом розвитку суспільства: як у місті, як у регіоні, так і в державі. Чи життя це не довело? Чи ми знову хочемо поглинути свої долі та долі наших дітей у безперервних громадянських протистояннях?

Коли пишу цей нарис, намагаюсь із колегами віднайти деталі його біографії і вкотре пересвідчуюсь у тому, що А. Надольский був надзвичайно скромною людиною. Його найвища журналістська нагорода – «Золота медаль української журналістики» практично не фігурувала у його розповідях. А подробиці життя А. Надольського, тим більше те, що стосується його біографії, Анатолієм Станіславовичем дбайливо скорочувалось, а на особисте прохання, взагалі викидалось із статей чи інтерв’ю. Він не любив не тільки писати про себе, але й робив усе можливе, щоб не писали про нього. Я не можу сказати чому напевне, але, судячи з усього, – це була його позиція. Він вважав, що скромність – це правильний шлях у житті. І не піклувався про те, щоб з його життя і його персони створювали якийсь образ. Він був іронічним, трохи навіть жорсткуватим у цій самоіронії та іронії. Але ніколи не самозакоханим. І міг відверто критикувати свої дії. Саме тому мені поки що вдалось дізнатись тільки про найважливіші подробиці життя А. Надольського.

Знаємо, що він народився 14 січня 1948 року у селі Антонівка Хмельницької області. Служив у армії, працював. Але жага до знань вказала шлях до Полтавського державного педагогічного університету, який А.Надольський закінчив у 1976 році. За фахом – вчитель історії та суспільствознавства. Тривалий час працював у районних органах влади. Потім – професійно почав займатись журналістикою, працювати редактором. Ось майже і все.

Одне тільки наостанок хочу сказати у цьому, можливо, дещо схвильованому і емоційному нарисі. Анатолій Станіславович Надольський був і залишається представником цілої епохи. Ця епоха закінчилась із його відходом у вічність. Ця сторінка життя без нього вже не може бути продовжена. І я впевнений, що зараз Анатолій Станіславович сказав би: «Шановні колеги, нам варто згуртуватись і крокувати далі. Життя продовжується. Журналістика - це робота розуму, совісті і щоденного спілкування. Колеги, сумувати не варто, а працювати - треба». І як завжди посміхнувся б наостанок і міцно потиснув би руку.

Віктор Голобородько, член правління Кіровоградської обласної

та Олександрійської територіальної організації Національної Спілки журналістів України