Версія фото-звіту від колег з ПФК "Олександрія"

Для того щоб отримати доступ до всієї фотосесії треба виконати наступні дії:

зайти на файлообмінник за посиланням http://www.ex.ua/78766290

Ви зможете відкрити потрібні вам файли, скопіювати та зберегти їх собі.

День журналіста: фото-звіт

До вашої уваги повний фото-звіт про прес-тур та нагородження до Дня журналіста. Дуже складно зібрати разом журналістів міста і району в один час та в одному місці. Ця рідкісна нагода віднині закарбована у фотографіях та настроях олександрійських спілчан.

Для того щоб отримати доступ до всієї фотосесії треба виконати наступні дії:

1 варіант: зайти на файлообмінник за посиланням http://www.ex.ua/738932408854

2 варіант:  зайти на файлообмінник ex.ua на головну сторінку. Нижче тексту "Для получения доступа к информации по ключу можете воспользоваться формой ниже", ввести наступні цифри - 738932408854

Ви зможете відкрити потрібні вам файли, скопіювати та зберегти їх собі.

Спілчанські відзнаки – журналістам

У переддень професійного свята пишучої браті – Дня журналіста - в Будинку футболу відбулося урочисте нагородження кращих представників олександрійських ЗМІ спілчанськими нагородами, які вручили голова обласної організації НСЖУ Юрій СЕРДЮЧЕНКО та його заступник Петро МЕЛЬНИК. 

За поданням Олександрійської територіальної організації найвищу журналістську відзнаку - «Золоту медаль української журналістики» - отримали редактор  газети «Олександрійський тиждень» Сергій КРИВУНЬ та редактор електронної суспільно - політичної газети "Істина від Олександрії" Іван МЕЛЬНИК.

Вручення "Золотої медалі української журналістики" Сергію Кривуню

Вручення "Золотої медалі української журналістики" Івану Мельнику

Ще двоє олександрійських журналістів відзначено Почесним знаком НСЖУ: Олену КАРПАЧОВУ («Олександрійського тиждень») та Руслана ГАВРИЛОВА (сайт «Моя Олександрія»). 

Вручення почесного знаку НСЖУ Руслану Гаврилову

Почесні грамоти секретаріату НСЖУ вручили завідуючій відділом журналістики «Сільського вісника» Наталії НАДИРЛІ та редактору міського радіомовлення Євгену ГРАНОВСЬКОМУ. 

Подякою НСЖУ відзначено і редактора газети «Городской курьер» Віктора ГОЛОБОРОДЬКА. 

Подяка від НСЖУ Віктору Голобородьку

Під оплески колег прийняли у журналістську родину нових її членів – С. Гавриленка («Олександрійський тиждень»), І. Чернієнко («Олександрійський тиждень»), Є. Ніколаєву (ТРК «КТМ»), І. Гайдук («Городской курьер»), Т. Глазкову (ТРК «КТМ»), яким вручили членські квитки. Для роботи кожен журналіст отримав у дарунок від народного депутата  України С. Кузьменка записник – щоденник.

Крім цього, від футбольного клубу «Олександрія» (президент С. Кузьменко) колективи усіх місцевих ЗМІ отримали подяки за співпрацю та популяризацію футболу, а присутні жінки – букети троянд. Церемонію вручення  здійснили – директор клубу Д. Кітаєв і прес – аташе ПФК «Олександрія» Ю. Біланюк.

Подяка від ПФК "Олександрія" Ірині Балашовій

З піднесеним настроєм, на комфортному автобусі після урочистої частини журналісти вирушили у Протопопівку за маршрутом зеленого туризму «Коровай дружби».

(Незабаром очікуйте на блозі фотозвіт про прес-тур та нагородження в повному обсязі!)

Як перемогти після перемоги? Журналістика без фанфар та ілюзій

Не завжди журналісти пишуть про себе. Хоча іноді саме журналісти стають героями гучних публікацій, а іноді одними з тих, хто створює сторінки нової історії. Сьогодні, безперечно, Україна живе в історичний час, і журналісти не можуть мовчки споглядати за подіями в країні. 

Про наш час і журналістів, коротенькі замітки, думки вголос, в переддень професійного свята.

Цього разу без фанфар

Цього року 6 червня – День журналіста я хотів би, щоб сприймали перед усім не як свято. Це день, коли мусимо схилити голову перед тими журналістами, хто загинув чи піддався жорстким тортурам, втратив частку свого здоров’я за те, щоб розповісти людям правду. 

Цей день ми мусимо згадати і Георгія Гонгадзе, який став символом українського політичного вбивства. За що та хто вбив Георгія ніхто так досі остаточно не знає. Ми навряд це дізнаємось і ближчим часом, адже зміни політичних еліт ще не відбулось. Але за що б’ють, зневажають, намагаються принижувати і знищувати найвигадливішими способами журналістів в Україні, на Кіровоградщині, в Олександрії – ми знаємо. Тепер маски знято – той, хто побудував собі «рай» на землі за допомогою кривавих статків, відчинив скриньку Пандори і пожинає плоди жорстокості.

Робить це зі смаком, так, щоб це виглядало мотивовано і навіть, вибачте, красиво. Бо треба ж замилити очі тим, у кого заховані чималі незаконні статки вбивць. А знищують і нівечать життя перед усім українцям з власною точкою зору. Серед них в свою чергу чимало тих, хто є журналістом – людиною, що пише, знімає, аналізує і головне – не втрачає голову від всього жаху і нелюдської болі, що нині несе в своєму серці Україна. Журналісти не через природну черствість та бездушність так роблять. Вони мусять бути сильними і йти на ризик, тамувати біль і ненависть, не давати волю емоціям. Інакше інформаційний ворог переможе.

Раніше ми з іронією читали оруелівський «1984». І вигадували способи як розповісти дітям про те, що це таке – тоталітарний режим. Діти дивувались і не могли зрозуміти, як таке могло бути і чому були такими жорстокими Сталін і Гітлер. А сьогодні те, про що говорив наш британський колега, є темою дня для Росії, а не політичною фантастикою. 

Україна в стані інформаційної війни, яку нам нав’язали, в якій ми програвали і частково програємо і зараз. Однак, як і в 1941 році, народ прокидається, встає з колін, піднімає голову і починає перемагати окупанта і агресора. Але це фізика, сила зброї. Інша справа, як перемогти титанічну інформаційну імперію зла, створену та виплекану за державний кошт у сусідній, раніше «братній» нам країні?

Перемога після перемоги

Звісно, Україна і її народ переможе в неоголошеній терористичній війні, але... Нещодавно зустрів товариша. Він, в свою чергу розповів, як один його знайомий з острахом, але все ж приїхав з Росії на черговий літній відпочинок декілька днів тому. Цей екс-громадянин України, а нині – громадянин Росії насправді боявся ходити вулицями міста, де ще декілька років тому його знали сотні олександрійців. Він з острахом розмовляв російською мовою, а ще – він шукав тих самих криваво-жорстоких «бандерівців» в Олександрії! І це людина інтелігентна, що має час і можливість на те, щоб дослідити пресу, телебачення, почитати, проаналізувати. Як промили мізки, як змогли за допомогою маніпуляцій звести нанівець все, що було людського.

Декілька днів знадобилось, щоб він позбавився страхів. А потім ще декілька днів, щоб він намагався переконати своїх колег у тому, що в Україні – все гаразд. На зворотному кінці телефонного діалогу кидали слухавку з викриком – «Ви теж продалися американцям!» Хто б міг повірити у реальність таких абсурдних висловлювань і їх серйозність ще десять років тому? Але виявляється так все і є. Тож сьогодні постає цілком серйозне питання: «Як перемогти після перемоги?» 

Я поки що не знаю остаточної відповіді. Але думаю, що для цього потрібен час, який змусить гарячі голови в Росії стати прохолоднішими. А ті у свою чергу змусять російську владу зупинитись. 

Але саме він, безжальний час, якого нині у нас немає, забирає життя солдат і офіцерів, журналістів і звичайних українців Криму, Одеси, Луганська, Донецька, Олександрії і багатьох інших міст і містечок.

Сутінкова зона відчаю

Лінія поділу, з якою дуже часто стикається журналіст, – це найдивовижніша річ у нашому житті. Я б назвав цю лінію поділу умовно сутінковою зоною відчаю. От є два береги: один наповнений людьми, що мають малі чи великі ідеї та намагаються їх реалізувати доступними їм способами. Вони роблять помилки, перемагають, знову помиляються. Але живуть життям своєрідних «світочів». Та й є інша сторона медалі – і таких людей, в тому числі в Олександрії, чимало, якщо не сказати – більшість. Вони не вірять у зміни і кажуть приблизно так: «Всі політики – сволота!» Громадське життя їх не цікавить і вони згодні на те, що у них є нині за душею і в кармані.

А є сутінкова зона відчаю, куди потрапляють ті, кому вже не можна боятись, бо вони пройшли через біль або такі випробування, що змушують шукати адекватний вихід з ситуації. От саме ця сутінкова зона найцікавіша, і люди звідти виходять справді очищеними та новими. І саме ці «сутінкові» люди починають діяти настільки сміливо, що їм заздрять «світочі». Саме люди з «сутінок» душі цікаві журналістам, бо вони зазвичай сміливо розповідають про те, про що не хочуть чи не можуть розповісти «світочі» та «більшість». Саме ці «сутінкові» люди цікаві усім. Можливо і тим, що чимось дуже схожі на диваків, яких називають у звичайному світі журналістами.

Робота – як ліки від болю

Іноді немов ціпенієш. Нещодавній випадок – вбивство під Слов’янськом олександрійських вертолітників. Я не можу назвати це інакше, ніж вбивство, адже підбити з засади вертоліт, що здійснював допоміжну операцію, що підвозив харчі та зміну солдатам – це не тільки підступно, це почерк звичайного злочинця, що плює на норми моралі і військової етики, почерк вбивці. Той, хто читав матеріали хоч якоїсь судової справи про вбивство чи знає подробиці таких злочинів, інакше це не зможуть назвати.

А перед цим я дізнався – в одному з сел, вихідці з якого живуть і працюють чималою діаспорою в Олександрії, теж страшне горе – з тяжким пораненням у голову лежить у госпіталі солдат строкової служби, що вже мав повертатись додому. Село збирало гроші на лікування. Всі сподіваються на одужання. І у всіх сльози на очах. Ціпенієш...

А ще ж не кінець. Ми не знаємо скільки ще життів, і в тому числі олександрійських, забере ця кривава, неоголошена війна, що прийшла в оселі багатьох українців, як кажуть, до нашого двору.

Що тут ще сказати?..

Ілюзії і реальність

Якщо хтось малює собі ідилію і вважає, що кожен журналіст – це зразковий приклад для молодшого покоління і однозначно – демократ та патріот – дарма так думає. Є і серед журналістів ті, хто хотів би «залізною рукою» встановити «залізний порядок». І не пошкодував би для цього людей і не пожалів би доль. І навіть замахнувся б на власну професію, яка авторитарному уряду чи правителю потрібна лише в одиничному вузькопрофільному варіанті. Є і ті, хто став черговою жертвою промивання мізків, а є і одиниці ідейних ворогів нинішніх змін і того явища, яке багато хто називає Революцією гідності.

Але я вірю, що такі ідеї і таке відношення не буде зберігатись у серці людей надовго. Адже війна минулого з сучасним, війна темних часів завершиться перемогою молоді і нового бачення. Інакше не може бути. 

Ми не можемо весь час озиратись на привидів минулого. Ми можемо і мусимо будувати нову Україну, в якій буде місце різним думкам. Однак тільки не буде місця зрадникам, вбивцям і корупціонерам.

І якщо хтось думав, а серед них, мабуть, і я, що після перемоги Євромайдану, після відміни «драконівських законів» країна одразу почне перебудовувати життя по-новому, то це були наївні, хоча омріяні сподівання. Війна за нове життя тільки починалась. Бій на Грушевського був сходинкою до справжнього розуміння глибини прірви, до якої ми рухались, і глибини героїзму, який є в душах багатьох українців.

Пам’ятаєте улюблений, ексклюзивний стереотип про Україну, що так любили викладати, немов козирну карту, заледве не всі: «Наша держава стала незалежною без єдиного пострілу! Слава, слава, слава – миролюбному народу і нашим сусідам – гарним, миролюбним людям!»

У світлі останніх подій, виявляється, що ми й не знали реальності – справді незалежної країни у нас не було.

Я вірю в журналістику

Я вірю в журналістику і журналістів. Унікальний контент, як кажуть нині журналісти, а простою мовою – власна новина, власна стаття, не переписана і не створена улюбленим нині способом «копі паст» (копіюванням уривків чужих публікацій) – залишається в ціні. Це – факт.

Так, у нового феномену для журналістики – інтернету – є свої правила гри на інформаційному просторі. Але унікальність матеріалу має реальну цінність для користувачів.

Прогнози про продукування машинами машинних новин не перебільшені. Але все одно авторська журналістика є цінною і важливою. Без неї немає свободи думки і поглядів. Без цього, в свою чергу, немає зміни влади. А без зміни влади... Хоча, що відбувається, коли владу намагаються зробити беззмінною та жорстокою, українці знають краще за всіх. Тому без фанфар, але з честю та гідністю згадаємо День журналіста. І тих, хто стоїть за скупим газетним рядком, за телевізійним сюжетом, за радіопрограмою, за швидкою, як світло, інтернет-новиною. Згадаємо і зрозуміємо, що без цього жити на повні груди не можна. А зрештою, і не варто.

Віктор Голобородько, член правління
Кіровоградської обласної організації
Національної Спілки журналістів України

Журналістів вітає депутат парламенту

Журналістам Олександрійщини

Дорогі друзі! Щиро вітаю вас з професійним святом – Днем журналіста! У цей непростий для України час зичу вам і вашим родинам оптимізму, ясного неба над головою, міцного здоров’я, життєвих гараздів  і лише добрих новин.  Нехай і надалі незмінним  буде ваше головне покликання -  служити істині, утвердженню добра, злагоди і миру в суспільстві.

З повагою, Сергій Кузьменко

Ухожу из газеты "Взаимопомощь". Что дальше

Добрый вечер, друзья! Есть информация, которой я хочу поделиться, чтобы избежать путаницы, кривотолков и прочих недоразумений.

В феврале 2013 года я ушел из редакции КТМ в газету "Взаимопомощь". Это был непростой выбор, но он случился. С тех пор я проработал в газете больше года.

Сейчас я решил уйти из "Взаимопомощи" и сосредоточиться на работе в интернете. Отставка принята, и 30 мая я отработал в газете последний день.

Хочу:

1. Выразить благодарность руководству газеты "Взаимопомощь" за своевременную и полную оплату моего труда.

2. Объяснить, почему я ухожу. Я не обижен, работа мне нравилась, хотя некоторые трения у нас были. Думаю, что эти моменты останутся между нами - мной и работодателем.

Я ухожу, чтобы стать самостоятельным СМИ. Спасибо Богу, что в мире есть люди, ценящие независимые новости и готовые их поддерживать. Это позволит сберечь объективность.

3. Рассказать о дальнейших планах. После ухода из газеты "Взаимопомощь" буду продолжать вести блог "Моя Александрия", который скоро будет переформатирован в одноименный сайт. Ресурс крепко стоит на ногах и продолжает набирать обороты. На сайте будут установлены счетчики, и все, кто искал статистику в интернете (а таких, как я вижу, немало) - увидят ее.

Вот такой переворот принес май 2014 года. Надеюсь, что газета сохранится и станет еще лучше, а мои планы оправдаются.

myalexandriya.blogspot.com

Прес-тур: журналістів міста та району об’єднала Олександрійщина

Напередодні Дня журналіста представники олександрійських ЗМІ, а це практично понад 30 осіб, мали змогу взяти участь у прес-турі, організованому Олександрійською територіальною організацією НСЖУ за сприяння районної державної адміністрації та за підтримки народного депутата України Сергія Кузьменка.
До заходу також долучився голова Кіровоградської обласної організації Національної спілки журналістів України Юрій Сердюченко.

Під умілим керівництвом голови місцевого осередку НСЖУ Ірини Балашової, місцеві журналісти відвідали село Протопопівка Олександрійського району, де побували на кількох соціально значимих об’єктах, що представлять історичні, аграрні та соціальні досягнення території, а також познайомилися з розвитком зеленого туризму.

Спершу завітали до Протопопівської школи, де на представників мас-медіа вже чекали вчителі та учні, а також сільський голова Володимир Рябоконь. Останній поділився з журналістами історією заснування Протопопівки, розповів чим живе громада зараз, хто їх підтримує та допомагає вирішувати нагальні проблеми та повсякденні негаразди. Після того гостям продемонстрували сам навчальний заклад, шкільний музей, футбольне поле зі штучним покриттям (минулорічний подарунок від народного депутата Сергія Кузьменка).

Наступним місцем зупинки стала приватна зелена садиба Ніни Ляшко. Затишний двір зустрів гостей зібранням старовинних різноманітних предметів українського побуту. Найбільше вражає невеличкий старенький будиночок, облаштований виключно в українському стилі, де можна просто посидіти, поспілкуватися з друзями та відпочити, поринаючи в запахи різнотрав’я та національного колориту. 

Взагалі, у Протопопівці є кілька зелених садиб, де їхні власники не лише організовують гостям екскурсії, а також із задоволенням частують своїх відвідувачів українськими стравами.

Залишаючи садибу Ніни Ляшко, екскурсанти відвідали приватне господарство «Неємія», яке очолюються німецькі фермери Ахім та Габріела Дьобріхи. У Протопопівці вони мешкають майже 12 років. За цей час заснували в селі хлібопекарню, мають невеличке господарство, утримають корів та свиней, обробляють землю. Спершу родина фермерів займалася благодійництвом, направляючи гуманітарну допомогу до України, а потім вирішила допомагати сільському населенню не лише речами, а реальними діями – забезпечуючи громаду робочими місцями. Сьогодні підприємці мають в Олександрії два торговельні павільйони, де реалізують хліб, який виготовлений за німецькою рецептурою, виключно з натуральних інгредієнтів, без застосування харчових барвників. 

Журналісти особисто мали змогу в цьому переконатися, адже доброзичливі господарі частували гостей хлібобулочною продукцією, всілякою випічкою і свіжим молоком власного виробництва. В асортименті підприємства «Неємія» понад 30 видів хлібобулочних виробів, паралельно реалізується м'ясо-молочна продукція і налагоджується випуск домашніх ковбас.

Останнім пунктом призначення в ході прес-туру стала поїздка до мальовничого озера в Оліївці. 

Поряд з ним гостинні господарі іншої сільської зеленої садиби Вадим і Валентина Портні обладнали спеціальний намет, в якому встановили столи і пригощали гостей різноманітними стравами. Для гурманів була представлена корейська та болгарська кухня, але ж не обійшло і без традиційних українських страв.

Що говорять самі журналісти про цей захід, чим він був особливий, що запам’яталося найбільше, їх думки пропонуємо вашій увазі:

Вікторія Васіна, кореспондент ТРК «КТМ»:

- Чудова екскурсія, я дуже задоволена, особливо запам’яталося фермерське господарство. Окрім того, дізналася багато цікавого з історії Олександрійського району. І хоча поїздка нетривала, але ж вона дуже згуртувала колектив. Чи варто втрачати таку можливість? Ні, не варто. Тепер у всіх є спільні спогади і нехай невелика, але загальна історія. Такі невеликі зустрічі (after party) варто проводити частіше, обмінюватися враженнями, досвідом, та навіть особистими фотографіями з поїздки.

Сергій Гавриленко, кореспондент газети «Олександрійський тиждень»:

- Організатори прес-туру постаралися, забезпечивши відмінний результат в потрібній тональності, було багато нестандартних моментів, які дуже запам’яталися. Цінність такого заходу в чому, що журналісти побачили все своїми очима, це стосується і закладів соціальної сфери, і процесу виробництва. У режимі візуальної презентації завжди легше сприймати інформацію. Мені особисто програма заходу сподобалась, і було б добре, аби місцева спілчанська організація НСЖУ наступний раз організувала прес-тур до Полтави, адже там є багато чудових історичним місць, які варто відвідати.

Євгеній Грановський, головний редактор КП «Олександрійське міське радіомовлення»:

- Добре, що екскурсія видалася нестандартною і поєднувала відвідування різноманітних за своїм призначенням об’єктів. Приємно, що побували на мальовничому скелистому озері в Оліївці, де вдалося не тільки почастуватися корейськими та болгарськими стравами, а також покупатися і відчути справжню насолоду та втіху від зустрічі. Велика подяка організаторам прес-туру.
Я думаю, що журналісти чекали від заходу ексклюзиву і важливо, що все краще побачили на власні очі.

В. Тимофєєва