Відбулося друге засідання Прес–клубу регіональної організації НСЖУ, на якому журналісти обговорили ідею будівництва храму на центральній площі Олександрії.
Дорога до Храму
Повалення скульптури Володимира Леніна на центральній площі міста хоч і стало подією, проте не викликало серед городян шквалу емоцій. Одні – стримано раділи сміливості та рішучості активістів, інші – байдуже говорили, що нічого особливого не сталося. Щоправда, були й такі, що не приховували свого розчарування молоддю, яка зневажає почуття людей старшого покоління та не цікавиться його думкою. Проте, всі розмірковували про те, що має бути замість поваленого пам’ятника, бо святе місце, як відомо, порожнім не буває.
 |
Повалений пам’ятник Володимирру Леніну на центральній площі Олександрії.
Фото В. Голобородька |
Бронзовий Ленін ще лежав біля підніжжя свого постаменту, а городяни вже обговорювали можливі варіанти реконструкції чи облаштування площі. Клумба, пам’ятник Козаку Вусу, фонтан, Храм, як у дореволюційний час – це неповний перелік того, що люди хотіли б бачити на площі, яка за логікою, вже не є ленінською.
За участю зацікавлених осіб обговорити тему облаштування площі вирішили й журналісти територіальної організації НСЖУ. 28 лютого у Будинку футболу ми зібралися на своє друге засідання прес – клубу. У списку запрошених також були - народний депутат України Сергій Кузьменко, міський голова Степан Цапюк, головний архітектор міста Тетяна Ігнатьєва, активістка міської організації ВО «Батьківщина», лідер крайового осередку організації «Козацький звичай», учасник повалення пам’ятника Леніну Сергій Григор’єв, Почесний громадянин міста Олександрії, художник Степан Ніколенко, єпископ Олександрійський і Світловодський Боголєп. Але через нестабільну політичну ситуацію та революційні події у місті на запрошення відгукнулися лише троє: Кузьменко, Григор’єв і Владика Боголєп.
 |
| І.Мельник та С.Григор’єв |
Спочатку розмова стосувалася поточного моменту - останніх подій на Грушевського, Інститутській та злочинних дій посадовців, що призвели до загибелі людей; переформатування влади та особистого ставлення кожного до всього, що відбувається.
Користуючись присутністю місцевих журналістів, Сергій Кузьменко попросив вибачення за дії Президента, які призвели до кровопролиття та загибелі людей, а у старшого покоління - за наругу над пам’ятниками Леніну. Боголєп засудив насилля в Україні, а Григор’єв розповів історію ленінопаду в Олександрії, до якої має безпосереднє відношення.
Олександрійці мають відновити
історичну справедливість
Дискусію на запропоновану тему відкрив єпископ Боголєп, який глибоко переконаний, що Олександрія має повернутися до історичних витоків і збудувати храм на місці колись зруйнованої більшовиками церкви, нагадавши, що до революції тут була Соборна площа, на якій возвеличувався кафедральний собор Успіння Божої Матері. На його думку, храм у центрі міста став би його справжньою прикрасою і візитівкою Олександрії.
 |
Єпископ Боголєп
|
У багатоголоссі розмови звучали різні аргументи - як на підтримку ідеї, так - її некоректності. Опонуючи єпископу, мій колега Руслан Гаврилов говорив про речі, які на його глибоке переконання, не можливо поєднати на одній площі з храмом – підлітків з пивом, народні гуляння під сучасну музику та танці напівоголених дівчат, а згодом, можливо і гей паради. На що єпископ Боголєп справедливо підкреслив, що це подвійні стандарти, від яких потрібно позбуватися, якщо ми ратуємо за духовність і виховання нашого підростаючого покоління у кращих православних традиціях. З цим усі присутні незаперечно погоджувалися, як і з тим, що ідея будівництва храму цікава, важлива, вона на часі, але чи варто робити це у центрі міста, де олександрійці люблять проводити своє дозвілля та вихідні дні. Чи не видаватиметься площа затісною візуально, і незручною для масових гулянь і чи підтримають ідею будівництва православного храму представники інших конфесій?
 |
| Дискусія за "круглим столом" |
Як альтернативу учасники дискусії, йдеться про журналістів, озвучили й інші варіанти облаштування площі, які також обговорюються громадою міста. Як варіант, дві вертикальні плити, з десятьма заповідями Божими – знати і дотримуватися яких варто усім. Згадали й про окрему частину жителів міста, які наполягають, щоб олександрійці увіковічили імена загиблих мітингувальників під час акцій протесту у Києві, встановивши стелу на честь «Небесної сотні». Йшлося і про невеличку споруду - капличку - на місці Хреста, що встановлений ліворуч від пам’ятника (говорив про це журналіст Іван Мельник). У пошуках компромісу, який би задовольнив усі частини населення, що мають свої давні і зовсім свіжі ідеї, пропонувалося взяти за основу капличку, як найбільш прийнятну альтернативу усім запропонованим варіантам, де можна всередині чи зовні викарбувати на спеціальних плитах імена загиблої «Небесної сотні», десять заповідей Божих, молитву за Олександрію.
На ці пропозиції Владика Боголєп сказав, що усі запропоновані пам’ятники і споруди, можливо, прикрашатимуть площу, але не живитимуть олександрійців духовною енергією, не даватимуть їм благословення, моральної підтримки та позитиву. Інша справа Храм – це не тільки повернення до історичних коренів, це передусім - живий організм, де благословення на нову сім’ю отримуватимуть молодята, тут хреститимуть немовлят, тут завжди звучатиме молитва за Олександрію і олександрійців.
Речі потрібно
називати своїми іменами
Для мене особисто, аргументи священнослужителя більше, ніж переконливі. Не бути в полоні подвійних стандартів і називати речі своїми іменами – зауваження цілком справедливе. Ми маємо говорити вголос, що підлітки з пивом під час прогулянки містом – це ненормально, і докладати зусиль, щоб так було не завжди. Звичайно, заборонити городянам споживати алкоголь нам не під силу, а ось дотримуватися правил хорошого тону та законів України, які забороняють вживання алкогольних напоїв і пива у громадських місцях - для цього є паби і бари, можемо.
Погодьтеся, що так вчиняє весь цивілізований світ, і в нас інакше бути не може. Якщо мова йде про народні гуляння, то не відкидаю, що найбільш масові з них і надалі відбуватимуться на центральному стадіоні міста. А якщо буде потреба провести мітинг у центрі міста, то театральні підмостки будуть розміщуватися під кінотеатром «Жовтень», який обов’язково відремонтують і саме він стане уособленням світськості і європейськості, про що говорив мій колега Руслан Гаврилов. А ще в нас є чудова паркова зона, яку таки доведуть до ладу, і вона знову заслужено стане улюбленим місцем відпочинку городян.
Європейські цінності
чи самобутність нації
Усі ми знаємо, що світогляд кожного народу живиться з двох джерел – традицій і інформації, що надходить із навколишнього світу. Саме інформація, проходячи через ті чи інші прояви дійсності, поступово привносить зміни в традицію і з часом змінює її основні парадигми. Тож давайте прискіпливо подивимося, що привносить в наше життя, яке безперечно вже зазнає певних змін, європейська цивілізація. Які цінності незабаром стануть доступними для нашого суспільства і чи позитивно впливатимуть вони на світогляд молодого покоління українців.
Варварське повалення пам’ятників Леніну руками радикально налаштованої молоді і огульне засудження ідеалів, які ще живі серед людей старшого покоління, і на прикладах яких виховувалися нащадки учорашніх героїв, ніщо інше, як боротьба світоглядних ідей і в деякій мірі інформаційна війна проти українського суспільства, яке до останнього часу залишається консервативним і стриманим до всіх цивілізаційних процесів, якими вже живе сучасна Європа. Схоже, вона втомилася чекати поки ми дозріємо еволюційним шляхом, а тому прискорила наше входження у європейське співтовариство за допомогою інформаційних маніпуляцій. Прикриваючись начебто благородною метою – наблизити українців до європейських цінностей, капіталістичний світ, вже давно запустив план «захоплення» нашої країни - її ресурсів та нашої свідомості. Якщо хтось наївно думає, що це не так, то глибоко помиляється. Мова, звичайно, не йде про військову інтервенцію чи відкриту агресію - це вже позавчорашній день.
На черзі денній – викривлення наших з вами морально – етичних норм і цінностей. У сучасній Європі ці процеси вже тривають, цінності змінюють орієнтацію, і у такому схибленому вигляді, дякуючи своїм лобістам, вже перебувають під захистом державних інституцій. Я особисто не сумніваюся, що непомітно для нас нам нав’язують новий, поки що не зрозумілий вид рабства – вільні стосунки і сексуальне різноманіття. Європа давно балансує між новими і старими ідеями, серед яких інститут сім’ї – пережиток минулого, а сурогатне материнство – надія для одностатевих шлюбів мати власних дітей. Коли я про це думаю, стає моторошно, що усі ми - учасники великого експерименту. Нині у групі ризику наші діти і наше суспільство, в якому неповні сім’ї та громадянський шлюб - вже майже норма.
Нам давно розповідають про толерантність і гендерну рівність. Під впливом іноземних агенцій українське суспільство добре поінформоване про ці та інші європейські цінності. На перший погляд, все благородно, але це ще далеко не все. Сьогоднішня Європа з її новими епатажними ідеями, які у глобалізованому світі легко перетворюються на джерело збагачення, дивує і лякає водночас. Я говорю про новий виток сексуальної революції, яка, без сумніву, ввійде у наше злиденне життя на зміну теперішнім революційним баталіям. Пройде 3-5 років, і про гомосексуалістів та лесбіянок наше суспільство говоритиме так само легко і невимушено, як про звичайну літню відпустку. Чи потрібні нам такі цінності?
Те, що сьогоднішня Європа неоднорідна і непередбачувана, легко підтверджує Всесвітня павутина. Інтернет сміливо відкриває завісу нашої непоінформованості.
Слід дивитися крізь роки
Тож дивитися крізь роки, випереджаючи свій час – наше з вами завдання. Якби за таким принципом діяли на початку незалежності України перші керівники Олександрії, то вони б знайшли мудрість і мужність побудувати нинішній Покровський собор на своєму історичному місці – сучасній площі Кірова. Але тоді забракло ідейності, переконливості, що історичну справедливість треба відновлювати. Тепер маємо те, що маємо – занедбану, нікому непотрібну будівлю (колишній кінотеатр) у центрі міста і діючий храм на його околиці. Не заперечую, справу зробили важливу – подарували городянам велику простору церкву, але в місцині не зовсім зручній для прихожан. Зробили це по – совдепівськи - храм відсунули на задвірки життя, подалі від очей городян.
Тож сьогодні маємо шанс виправити ці помилки. Храм у центрі міста нагадуватиме не одному поколінню олександрійців, що ми поважаємо історію і традиції свого народу, що це місцина, де моляться ангели, що у нашому глобалізованому, такому непередбачуваному світі духовні цінності - вічні, вони незмінні і правильні. Та й дорога до Храму (таким стане центральний проспект) нагадуватиме малому й старому і про десять заповідей Божих, і про героїв, що полягли за свободу України, і про важливі людські цінності – віру, надію і любов.
Оголошуємо про початок великої дискусії
Без сумніву, учасники круглого столу започаткували велику дискусію щодо майбутнього нашої площі. Яку назву має носити майдан міста і його центральний проспект і що збудувати замість зруйнованого пам’ятника вождю пролетаріату – Володимиру Ульянову. Ідею будівництва Собору підтримує народний депутат України і меценат Сергій Кузьменко. Як людина небайдужа до життя міста і патріот України, він готовий підтримати згадане будівництво та реконструкцію площі, якій бажано, на його переконання, повернути історичну назву – Соборна. У той же час, враховуючи велику кількість пропозицій, Кузьменко підтримає будь – який проект, який більшістю голосів городяни схвалять на можливій сходці громади – громадських слуханнях.
Отже, велику дискусію розпочато, приєднуйтесь, друзі!
Ірина Балашова, секретар територіальної організації НСЖУ
