У перші дні нового року голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко в інтерв’ю сайту Страна. ua розповів, яким видався минулий рік для журналістської спільноти і що відбувається із свободою слова та безпекою співробітників ЗМІ в Україні. Невтішті факти, що ним озвучені, змушують замислитися про реальний стан демократичних перетворень у нашій країні.
За словами Сергія Томіленка, 2017 рік був вкрай тривожним з погляду свободи слова та безпеки співробітників ЗМІ. 90 випадків фізичної агресії щодо працівників ЗМІ зафіксовано торік Національною спілкою журналістів України. Найбільше інцидентів – 12 – сталося в червні, 11 – у вересні, по 10 – у травні та липні 2017-го.
Серед регіонів, де медійники потерпають найбільше, у лідерах – Київ і Київська область – 29 інцидентів, Одеська область – 10, Донецька і Миколаївська – по 6, Житомирська – 5 інцидентів.
Відповідно до оприлюднених даних, у 14 випадках нападниками є чиновники, посадовці або депутати, у 8 – правоохоронці, 3 інциденти сталися із застосуванням зброї.
«Рівень фізичної агресії щодо журналістів в Україні є неприпустимо високим!» – коментує ситуацію голова НСЖУ. За його словами, перша хвиля застосування сили проти журналістів накрила Україну за часів євромайдану. Тоді постраждали більше 270 журналістів. Як українських, так й іноземних. Про це НСЖУ підготувала спеціальний звіт, де згадуються порушення прав журналістів не лише під час виконання професійних обов’язків в 2013‑2014 роках, а й про тотальну безкарність через три роки після євромайдану.
Сергій Томіленко констатує:
– На жаль, злочини проти журналістів в нашій країні належним чином не розслідуються. У рідкісних випадках правопорушники відбуваються мінімальними штрафами на пару сотень гривень. У той же час такі гучні і показові справи, як вбивство журналіста «Української правди» і ведучого радіо «Вести» Павла Шеремета розсипаються або гальмуються. А вирок, винесений судом співучаснику вбивства журналіста газети «Вести» В’ячеслава Веремія – Крисіну, взагалі дуже розчаровує. На підставі розслідування, яке провели правоохоронні органи, обвинувачений отримав в суді умовне покарання. Тим часом, адвокати та колеги загиблого обгрунтовано підозрюють слідчі органи в неякісній роботі. Не виключено, що Крисін є одним з лідерів і організатором «тітушок» на Євромайдані. А також нібито досі виконує особливі доручення деяких високопоставлених поліцейських чиновників. Можливо, що саме тому вони і не захотіли відправити його за грати. Зазначу, що НСЖУ закликав дати оцінку вироку Крисіну перших осіб держави: Президента, генпрокурора і главу МВС. Пройшло більше тижня, але реакції ніякої. Тим часом, на другий день після оголошення вироку представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір зробив спеціальну заяву. Він підкреслив, що вкрай стурбований безкарністю злочинів проти журналістів в Україні. А також вважає справу В’ячеслава Веремія показовою. Судячи з усього, в Європі бачать, що відбувається в Україні чіткіше і краще, ніж на Печерських Пагорбах.
Відповідаючи на запитання, чи є сенс очікувати від правоохоронних органів якісного розслідування нападів на журналістів, якщо їхні співробітники самі піднімають руки на наших колег, очільник спілки журналістів, не приховує розчарування:
– Це риторичне запитання, з огляду на ситуацію. Згідно із законом правоохоронні органи зобов’язані захищати права журналістів. А на практиці ми бачимо зовсім іншу картину. Співробітники департаменту Держохорони, які охороняли приватне весілля сина генпрокурора, побили знімальну групу радіо «Свобода». Поліцейські застосували грубу фізичну силу проти відомої військової журналістки каналу 1+1 Наталії Нагорної на блокпосту в Донецькій області. Журналіста, фотокора «Лівого берега» Максима Требухова побила за часів євромайдану «стара» міліція. І за іронією долі, в 2017 році постраждав від дій вже реформованої і оновленої поліції. Більше того, на питання про те, чи будуть покарані люди, які побили Наталію Нагірну, речник МВС Артем Шевченко заявив: «Інцидент з журналісткою вичерпаний!» А керівництво поліцейського главку Донецької області (саме воно несе відповідальність за дії своїх підлеглих по відношенню до журналістки) пішло на підвищення і тепер працює в центральному главку МВС. Так про що можна говорити? Хочу підкреслити: побиття журналіста співробітниками поліції може статися в будь-якій країні. Від цього не застрахована жодна держава. Але в демократичному світі суспільство і влада одразу стають на захист медійника і вимагають покарання винних. А в Україні посадові особи і керівництво країни докладають всіх можливих зусиль, щоб виправдати «тітушок», чиновників і «людей в погонах», які порушили закон. Це дика ситуація.
Сергій Томіленко, відверто описав ситуацію, коли засоби масової інформації і журналісти опинилися «під ковпаком» СБУ.
– Ще кілька років тому співробітники СБУ боялися навіть зайти до редакції, – говорить Томіленко, – а тепер ми маємо факти допитів журналістів. Обшуків у них вдома і в редакціях. Наприклад, в офісі інтернет-газети «Країна ua» і в компанії «Вести». Нагадаю, як озброєний до зубів спецназ позував в ньюз-румі «Вістей» за спинами беззахисних журналістів. Ці фотографії облетіли весь світ і викликали крайнє обурення наших європейських колег. Так і хочеться запитати: якщо вас цікавить майно інвестора холдингу, чому не прийти в піджаках і не провести слідчі дії? Навіщо залякувати журналістів? Чи варто говорити про журналіста Василя Муравицького з Житомира, який знаходиться в СІЗО на підставі договору про співпрацю з російським інформаційним агентством і підозрюється в зраді? Звичайно, як громадянин України, я маю право його засуджувати за співпрацю з агентством з країни-агресора. Але на підставі одного лише цивільного засудження не можна виносити вирок і садити за грати! Зрештою, це особиста справа журналіста, з ким йому працювати. І дозвольте запитати – де об’єктивні докази провини Муравицького? Де його замітки, в яких він закликає до порушення територіальної цілісності України? Де результати експертиз? Чому, правоохоронці не демонструють їх суспільству? Не виходять з нами на прямий діалог?
Сергій Томіленко підтвердив той факт, що Україна вперше потрапила в ганебний список країн, де журналістів заарештовують за професійну діяльність. За його словами, Американський комітет захисту журналістів вніс до звіту за 2017 рік інформацію про Василя Муравицького. Спеціальні заяви із закликом негайно припинити переслідування журналіста зробили «Репортери без кордонів» і Міжнародна амністія. Колеги впевнені: якщо права журналістів порушені, про це треба говорити.
На запитання, чи можна говорити, що правоохоронні органи і держава в цілому ведуть справжню війну з журналістами, Томіленко відповів:
– Хотілося б думати, що це ще не війна. Це відсутність політичної волі вирішити питання захисту прав медійників і культивування атмосфери, в якій журналісти відчувають себе в небезпеці. Чому це відбувається? На жаль, наші політики і чиновники розглядають владу не як відповідальність за порядок в державі, а як зону свого особистого комфорту і ресурс збагачення. Природно, вони намагаються утримати і захистити свої інтереси. А журналісти їм заважають, і вони вважають нас загрозою своїй безпеці. Тому і не карають тих, хто скоїв злочини проти медійників. Адже, по суті, ці люди є інструментами влади. Адже в яких випадках нападають на журналістів? Коли вони намагаються дізнатися щось, що правоохоронці, політики і чиновники, бізнесмени намагаються приховати від суспільства.
Прокоментував Томіленко і гучну історію навколо сайту «Миротворець», який опублікував персональні дані акредитованих в так званих «ЛНР» і «ДНР» журналістів. - Всім же зрозуміло, що ця акредитація для журналіста дорівнює «бронежилету». Без неї він тут же опиниться у в’язниці і не зможе виконувати свій професійний обов’язок. Тобто, не зможе об’єктивно розповідати українському суспільству про те, що відбувається на неконтрольованих територіях.
– Це ще один яскравий приклад порушення прав журналістів з боку влади. Ми хочемо, щоб правоохоронні органи захищали журналістів. Але як можна на це розраховувати, якщо керівництво МВС пов’язане з сайтом «Миротворець», який абсолютно незаконно оприлюднив персональні дані журналістів? Постраждалі колеги ні в чому не винні, але тепер вони відчувають себе вразливими і побоюються за свою безпеку. До речі, згідно із законом все повинно було бути навпаки. Правоохоронці змушені були докласти всіх зусиль, щоб заблокувати діяльність тих, хто загрожує безпеці журналістів. У нас же виходить, що, з одного боку, органи створюють видимість захисту співробітників ЗМІ. А з іншого – підгодовують тих, хто нападає на колег і культивує в суспільстві ворожнечу по відношенню до журналістів. У результаті, випадків нападу на співробітників ЗМІ може стати ще більше. Наше суспільство дуже чуйно реагує на приклади. Тому влада повинна всіма своїми діями показувати, що порушувати права журналістів неприпустимо. Але замість цього вона демонструє повну вседозволеність.
Якщо журналісти і далі будуть відчувати себе в небезпеці, вони почнуть боятися давати суспільству об’єктивну інформацію, будуть займатися самоцензурою, йти з професії. Усе це призведе до того, що українці перестануть отримувати достовірні дані про те, що відбувається в країні. І ми маємо робити все можливе, щоб цього не допустити, – підсумовує голова НСЖУ Сергій Томіленко.
З офіційного сайту НСЖУ.
Немає коментарів:
Дописати коментар